Діяння, класифіковані як адміністративні правопорушення містяться в наступних кодексах: КпАП, КЗпП, повітряний кодекс, кодекс торгового мореплавання й ін. Поточні закони також установлюють які вчинки є правопорушеннями (наприклад: Закон України" Про корупцію" 1995р., Закон України "Про виняткову морську економічну зону"). Слід зазначити, що у вищевказаному поняття "адміністративне правопорушення" і "адміністративний проступок" ототожнюються законодавцем, тобто адміністративний проступок не є особливим різновидом адміністративних правопорушень, а визнається синонімічним терміном, також як і делікт.
У сфері адміністративних відносин вчинок може мати подвійне значення. Кожне окреме правопорушення, як явище реальної дійсності, конкретне: воно здійснюється конкретними особами, у визначеному місці, у визначений час, суперечить адміністративно-правовим нормам, характеризується точно визначеними ознаками. Разом з тим, незважаючи на розходження окремих правопорушень і їхніх видів, усі адміністративні правопорушення, як антисоціальні явища, мають загальні риси:
1. Усяке правопорушення - це вчинок, тобто дія чи бездіяльність. Дія - акт активного поводження (наприклад, порушення правил полю-вання, користування без дозволу радіопередавачем, дрібне хуліганство, ст. 173 КпАП, незаконне використання земель державного лісового фонду, ст. 63). Бездіяльність визнається вчинком, якщо по службовому обов’язкам чи по ситуації потрібно було щось зробити, але зроблено не було (ухилення від реєстрації або нереєстрації вогнепальної зброї, ст. 192 КпАП, ухилення від проходження огляду на стан сп'яніння, ст. 131). Значимість цієї риси полягає в тому, що в ній сховане загальноприйняте положення "за думки не судять". Так, не можна вважати правопорушенням не виявлені через вчинки внутрішній напрям думок, почуття, не тільки позитивні, але і негативні. Розумові процеси не регулюються правом.
2. Однією з рис правопорушення, найбільш очевидної, що випливає із самого терміна, є протиправність, тобто порушення права, його норм (не може визнаватися адміністративним протиправним дія чи бездіяльність, якщо таке не передбачено нормою). Протиправність адміністративного проступку виражається в порушенні загальнообов'язкових правил, що держава встановлює з метою дотримання режиму законності, захисту прав і свобод громадян, суспільних і державних інтересів. Вчинок, що не порушує яких-небудь норм права, може бути аморальним, порушенням норм громадських організацій, але не правопорушенням. Конституція України закріплює принцип, зміст якого в тому, що ніхто не може нести відповідальність за вчинки, що не визнавалися правопорушенням у момент його здійснення.
Законом визначені окремі ситуації, коли формальний вчинок підпадає під ознаки протиправного, але власне кажучи не небезпечного і не шкідливого для суспільства і тому вважається правомірним. В адміністративному праві (ст. 17 КпАП) передбачені обставини, при яких особа, що вчинила протиправні дії, не підлягають відповідальності: особа, яка діяла в стані крайньої необхідності (тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.), необхідної оборони (тобто при захисті державного або громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, установленого порядку управління від протиправного посягання шляхом заподіяння посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони) або яка була в стані неосудності (тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану).
3. Важливою ознакою адміністративного правопорушення є винність (невинної протиправності не існує). Винність передбачає наявність у особи відповідного власного психічного ставлення до відповідного вчинку і його наслідків (тобто психічне відношення правопорушника до зробленого вчинку і виражається, насамперед , у тім, що він усвідомлює характер свого вчинку або не усвідомлює, хоча міг і повинний був усвідомлювати. Усвідомлення діяння може виходити з різних обставин і, насамперед зі знань про наявність норми, що забороняє подібні дії.
Зі сказаного випливає висновок: якщо протиправність завжди винна, то, отже, відсутність вини свідчить про відсутність протиправності і правопорушення і виключає юридичну відповідальність. Це положення цілком відповідає принципам законності, справедливості, охорони прав особистості і тому не може і не повинне мати виключення.
Цілком можливі ситуації, коли правопорушник не знав про наявність відповідної заборони в чинному законодавстві. Однак ця обставина не звільняє від відповідальності за зроблене правопорушення. У праві існує презумпція знання закону. Ще з часів Стародавнього Рима діє принцип, відповідно до якого не можна відговорюватися незнанням закону. У сучасних умовах держава і його органи публікують усі нормативно-правові акти, що торкаються права й інтереси громадян і інших осіб. Отже, кожний повинний подбати про знання норм, що регулюють відносини, у які він вступив чи має намір вступити. Законодавець вважав за необхідне вказати на форми вини, які мають юридичне значення. Це умисел (вина у формі умислу) і необережність (вина у формі необережності) . Умисел може бути прямим чи непрямим (евентуальним). Необережна вина проявляється у формі самовпевненості чи недбалості.
4. Має свідомо-вольовий характер, тобто момент здійснення адміністративного правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, знаходиться під контролем їхньої волі і свідомості, здійснюється ними усвідомлено і добровільно. Відсутність вільної волі є юридичною умовою, при якій вчинок правопорушенням не визнається, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки
5. Обов’язковою ознакою адміністративного правопорушення є адміністративна карність. Карність означає, що за здійснення конкретного вчинку адміністративним законодавством передбачається відповідне покарання. Дана ознака дозволяє відмежувати правопорушення від інших протиправних (заборонених адміністративно-правовими нормами) вчинків, здійснення яких не спричинює застосування адміністративних стягнень.
Доволі суперечним є твердження, що адміністративне правопорушення є суспільно небезпечним, тобто таким здійснення якого заподіює збиток. З точки зору кримінального законодавства злочинні вчинки можуть бути лише громадсько небезпечними (закріплено ст. 7 Кримінального Кодексу).
|
