Понад дві з половиною тисячі років тому в південній частині Балканського
півострова, на островах Егейського моря, на західному узбережжі Малої
Азії, по берегах Мармурового і Чорного морів, на узбережжі Південної
Італії і в східній частині острова Сицилія виникла група рабовласницьких
держав, відомих в історії як Стародавня Греція, або Еллада. У XII—VII
ст. до н. е. у Стародавній Греції відбувся розклад первіснообщинного
ладу і з'явилося патріархальне рабовласництво, яке у VIII—VI ст. до н.
е. склало основу економічного і політичного життя суспільства.
Розвинулося товарно-грошове господарство, яке зосередилось у
рабовласницьких містах-державах (полісах). Найбільшими серед них
виступали Афіни і Спарта, боротьба між якими за панування в Стародавній
Греції була водночас боротьбою між демократією і аристократичною
олігархією, що призвело до Пелопоннеської війни 431—404 рр. до н. е.
Знесилені війною грецькі поліси в 338 р. до н. е. підпали під владу
Македонії. У 146 р. до н. е. територія Греції була включена до складу
Римської імперії.
У результаті розпаду Шумеро-Аккадського царства на території Месопотамії в 20-19 століттях до н.е. з'явилося багато нових держав. На півдні в місті Ларса утворилося незалежне царство. На півночі велику роль грали такі держави як Мари на Євфрату, Ашшур на Тигру, на сході в районі ріки Дияли - держава Эшнунна. Поступово в ході міжусобних воєн піднімається місто Вавилон (чи - Ворота бога), де запанувала 1-я Вавілонська чи Аморитська династія, час правління якої називають Старовавилонським періодом (1894-1595 р. до н.е.). Її засновником був Сумуабум. Розташування Вавилона було дуже зручним і для нападу, і для оборони. Він знаходився в центральній частині долини, там, де Тигр зближається з Євфратом. Тут брала початок іригаційна система - основа життя всієї Південної Месопотамії, сходилися найважливіші сухопутні і річкові шляхи.