Відомо, що способам юридичного нормоутворення відповідають властиві їм форми відображення юридичних норм: односторонньому волевиявленню органів держави — юридичний нормативний акт, дво- чи багатосторонньому волевиявленню суб'єктів права на паритетних засадах — юридична нормативна умова, санкціонуванню — правовий звичай, визнанню прецедента — судовий прецедент і т. ін.
Норма адміністративного права, як і норма будь-якої іншої галузі права, являє собою правило загального характеру, визначену міру (масштаб) належного чи можливого поводження, установлену державою й охоронювану спеціальними державними засобами. Норми адміністративного права, так само як і норми інших галузей права, виконують функцію регулятора суспільних відносин. Вони відрізняються від норм інших галузей права тим, що предметом їхнього регулювання є суспільні відносини, що складаються в сфері управлінської, виконавчої діяльності держави. Крім суспільних відносин у сфері виконавчої діяльності держави норми адміністративного права регулюють відносини, що виникають у зв'язку з вирішенням органами представницької влади, суду, прокуратури і самоврядування питань державної служби, а також внутріорганізаційних питань управлінського характеру. Адміністративно-правові норми регулюють також суспільні відносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суспільними й іншими недержавними об'єднаннями переданих у їхнє ведення функцій органів державного управління. Вищесказане дозволяє сформулювати наступне визначення поняття норми адміністративного права.
Діяльність людини складається з вчинків. Вчинок - головний елемент людських взаємин, у якому виявляються різні якості особистості, як похвальні, так і негативні, відношення до проблем дійсності, до оточуючих. Усякий вчинок спричиняє неминучі результати: зміни у відносинах людей, у їхній свідомості, він також тягне за собою наслідки і для самого діючої особи. Учинок завжди зв'язаний з визначеною відповідальністю людини за свої дії. У сфері адміністративно-правових відносин учинок може мати подвійне значення. Основну частину актів поведінки особистості складають вчинки правомірні - тобто такими, що відповідають нормам права, вимогам законів. Антиподом правомірного поводження є поводження неправомірне, тобто суперечне нормам права. Неправомірне поводження виражається в правопорушеннях, як це випливає із самого терміна, актах, що порушують право, противних йому. Відповідно до ст.9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Чи іншими словами, під адміністративним правопорушенням, як підставою адміністративної відповідальності розуміється винне, протиправне і суспільно-небезпечне діяння, що посягає на встановлені правом і забезпечені адміністративно-правовими санкціями правила поведінки громадян і посадових осіб у сфері державного управління.
Адміністративний процес має складну структурну побудову та охоплює різноманітні види адміністративного провадження, кожному з яких притаманні специфічні особливості залежно від характеру розг-ляду конкретних справ та особливостей виникнення адміністративно-процесуальних відносин. Адже очевидно, що процедура накладання штрафу, порядок призову на дійсну військову службу, розгляд заяв і накладення дисциплінарного стягнення мають суттєві відмінності. Тому й існує багато видів процесуальної діяльності та адміністративних проваджень. Адміністративне провадження є особливим видом урегульованої правовими нормами процесуальної діяльності уповноважених суб'єктів із розгляду окремих груп адміністративних справ. Адміністративний процес має у своїй структурі різноманітні види провадження, з-поміж яких необхідно вирізнити основні, найдетальніше врегульовані адміністративно-процесуальними нормами: провадження з пропозицій, заяв і скарг громадян; провадження у справах про адміністративні правопорушення; провадження із застосування дисциплі-нарних стягнень.
Виробничий кооператив ’Будівельник’ ставши співвласником товариства ’Вікторія’ зобов’язався внести до статутного фонду товариства 100 тис гр. До реєстрацій товариство кооператив вніс мінімально необхідну частину вкладу, однак решта вкладу у встановлений строк кооперативом не була внесена. 1. Яку частину вкладу вніс кооператив до статутного фонду ТОВ. 2. У який строк кооператив повинен був внести свій вклад повністю. 3. Які санкції, ким і в якому порядку можуть бути застосовані до кооперативу за прострочу внесення вкладу. 4. Висвітлить також порядок формування статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю.
У кожній державі центральним правовим інститутом є інститут власності. Його регламентація визначає характер регулювання інших інститутів цивільного права. Серед численних нормативних актів в Україні щодо питань власності важливе місце займають Закон України "Про власність" від 7 лютого 1991 р. та Цивільний кодекс України (розділ 11). Радикальні економічні й політичні перетворення в суверенній і незалежній Україні мають на меті побудувати нову модель господарської системи. Її фундамент складають різноманітні форми власності відповідних суб'єктів, їх рівноправність і змагальність. Над-звичайно важливим елементом нового господарського механізму є ринок, який повинен перетворитися в поєднанні з державним регулюванням в активний інструмент, що сприяв би ефективній діяльності учасників суспільного виробництва. Серед основоположних нормативних актів, які складатимуть основу нової господарської системи, вирішальне значення належить цивільно-правовим законам, що передбачають нову систему видів і форм власності. яка відображає плюралізм відносин власності.
Конституція України проголошує:
У статті 59. “Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних
органах в Україні діє адвокатура”.
У статті 62 “…Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом…”.
Договором дарування називається договір, по якому одна сторона (дарувальник) безоплатно передає або зобов'язується передати певне майно іншій стороні (що одаряється) або звільняє або зобов'язується звільнити її від майнового обов'язку (ст. 572 ГК). Звертаючись до юридичної енциклопедії, розширимо це визначення. Договір дарування (англ. Donation contract) - цивільно-правовий договір, відповідно до якого одна сторона (дарувальник) безоплатно передає або зобов'язується передати іншій стороні (що одаряється) річ у власність або майнове право (вимога) до собі або третій особі або звільняє або зобов'язується звільнити її від майнового обов'язку перед собою або перед третьою особою. За наявності зустрічної передачі речі або права або зустрічного зобов'язання договір не визнається даруванням. Багато договорів цивільного права можуть виступати і як відшкодувальні, і як безвідплатні, проте лише договори дарування і позики є безвідплатними у всіх випадках. Відсутність зустрічного задоволення, тобто безоплатність зобов'язання, здавалося б, протіворечит самій природі цивільного права. Адже майнові відносини, що входять в його предмет, традиційно розуміються як майново-вартісні, товарно-грошові відносини. Дія ж макроекономічного закону вартості повною мірою виявляється лише у відшкодувальних зобов'язальних правовідносинах, оскільки саме тут відбувається своєрідний обмін товарами (речами роботами, послугами).
Проблеми забезпечення законності в державному управлінні полягає в дотриманні принципу верховенства права в державі. Принцип верховенства права визначається в ст. 8 Конституції України та відображає місце і роль права в державі і суспільстві. Він означає насамперед співвідношення права і держави та її інститутів - органів державної влади, посадових осіб та інших, тобто підпорядкованість держави та її інститутів праву і його пріоритет щодо до них. Крім того принцип верховенства права означає співвідношення права і політики, права і економіки, права та ідеології, а також співвідношення права та інших соціальних норм (моралі, звичаїв тощо), яке також полягає у пріоритеті права щодо них.
Конституція України закріпила основу конституційного ладу, вкладаючи конституційно-правові норми-принципи організації та функціонування суб'єктів правових відносин. Ці принципи утворюють фундамент конституційного права, його головну конструкцію, на основі якої формуються конституційно-правові відносини. Принципи конституційного ладу містять головні начала системи права України, причому це найбільш вагомі конституційно-правові основи правового регулювання, ознаки її самостійної державності. У зв'язку з цим теорії і практиці національного державотворення застосовується термін "державність".
Правове виховання є важливою складовою частиною ідейно-політичного та морального виховання громадян. Поряд з цим правове вихованя по поставленій меті дуже наближене до формування правового світогляду, правової свідомості та правової культури, по методах реалізації поставленої мети воно має суттєву специфіку, яка вимагає самостійного розгляду. Звернення до людини як до суб’єкта правового життя суспільства означає прагнення пізнати всю його багатогранність як правових так і протиправних зв’язків та обставин, що впливають на правовідносини. Це в свою чергу, передбачає бажання і вміння помічати за зовнішніми проявами глибинні сили. Впливати на які надзвичайно складно, аніж агітувати і примушувати до передбачиних дій, перестерігати або утримувати від забороненого. Виховання молоді, в дусі патріотизму, свідомого відношення до праці, високої культури, нетерпимості до явищ, що суперечать нормам моралі, передбачає формування у підростаючого покоління правовоі культури та правової свідомості. Правова свідомість відображає правову дійсність у формі знання права, оціночного відношення до нього та практичного його застосування, ціннісних орієнтацій, які регулюють поведінку в юридично значимих ситуаціях. Формування правосвідомості української молоді визначає й правову культуру особистості.
Поділись з друзями 
