Розглядати мову як історичну категорію означає розглядати мову як динамічну систему, що постійно змінюється в часі. Дуже важливо розрізняти питання походження мови і питання формування і розвитку реально існувавших чи існуючих мов, оскільки методи дослідження цих двох питань суттєво відрізняються. Існувало дві точки зору на походження мови: 1) мова походить від людини; 2) мова - не від людини.
Маяковського перекладати складно. Він був новатором у поезії. Для його віршів характерна розмовність, багатство словника і ритмів. Поет писав, що перш ніж народжувалася поезія, він відчував ритм, а лише потім надходили слова. Ритмічні переходи віршів Маяковського зумовлені перш за все їхнім своєрідним сходинкоподібним виглядом, який дуже важко передати при перекладі. П. Воронько змінивши довжину окремих рядків порушив гармонію вірша, яка так притаманна для Маяковського, але загальну напруженість і ритм він передав непогано.
Порівняльно-історичне мовознавство – це область загального мовознавства, об’єктом якої є споріднені, генетично пов’язані мови. Порівняльно-історичне мовознавство встановлює відповідності між цими мовами та описує їх еволюцію в просторі і часі. Як основним засобом своїх досліджень порівняльно-історичне мовознавтсво користується порівняльно-історичним методом, основною метою якого є побудова моделі прамовних станів окремих родин і груп споріднених мов світу, їх поступового розвитку та поділу на самостійні мови, а також побудова порівняльно-історичних описів (граматик і словників) мов, що входять до тієї чи іншої генетичної спільноти.
Говорити про мову протоукраїнських племен можна лише гіпотетично. Адже писемних пам’яток, які дійшли до нас, ще не достатньо для повноцінного дослідження мови. Тому будь-які хронологічні віхи виникнення і первісного розвитку української, як і взагалі будь-якої іншої мови, встановити неможливо. Безперечно лише, що українська мова є однією з найдавніших індо-європейських мов. Про це свідчить і наявність архаїчної лексики, і деякі фонетичні та морфологічні риси, які зберегла наша мова протягом віків. Давність української мови доводили ряд вітчизняних та зарубіжних учених: Павел Шафарик, Михайло Красуський, Олексій Шахматов, Агатангел Кримський та ін. Про давність української мови свідчать і реліктові фольклорні твори, особливо календарно-обрядові пісні.,Наприклад, український мовознавець Олександр Потебня стверджував, що веснянка “А ми просо сіяли” існувала в Україні вже у І тисячолітті до н.е. Невже вона співалась якоюсь іншою мовою? А колядки про сотворення світу птахами (тобто ще з дохристиянських часів) навряд чи перекладалися з якоїсь давнішої мови на українську, адже християни не мали в тому потреби. Багато наукових дискусій викликає також питання про існування писемності в українських землях. Археологічні знахідки засвідчують наявність писемних знаків на глиняному посуді, пряслицях, зброї тощо, ще за трипільської доби. Чи це було фонетичне, чи ієрогліфічне письмо — певної відповіді дослідження поки що не дали.
Запитання. Чи зміниться зміст речення, якщо за¬мість слова ставлення вжити відношення? Відповідь. Слово відношення вживається в на¬уковій мові, найчастіше - у математиці, для вира¬ження різного роду зв'язку між двома величина¬ми: геометричне відношення, арифметичне відно-шення. У лінгвістиці використовуються поняття: граматичні відношення слів, синтаксичні відношен¬ня. Золоте відношення - термін в архітектурі, що позначає певне співвідношення розмірів частин бу¬дівлі. Відношення може вживатись як синонім до слів (залежно від контексту) стосунок, причетність: "Ре¬жисер фільму мав певне відношення до нового твор¬чого об'єднання" - "Режисер фільму мав певний сто¬сунок до нового творчого об'єднання"; "До справи з журналом староста класу не був причетний", "Чи має він яке відношення до скарбу?" (О.Донченко); "Поча¬лась якась складна гра з новими, несподіваними учас¬никами, які до хімії не мають ніякого відношення". (Ю.Шовкопляс).
Орфографічна комісія Академії наук України розробила третє видання “Українського правопису”. Обмеженим накладом (50 тисяч примірників) “Український правопис” було опубліковано. Тривало його обговорення. Після розглядання зауважень, висловлених в пресі та усунення помічених помилок було прийнято рішення видати “Український правопис” масовим тиражем. Ця робота велась в 1990 р., 1993 р. З 1992 року постановою Кабінету Міністрів правописні норми третього видання “Українського правопису” були запроваджені в мовну практику, діловодство, освіту, видавничу справу, радіо й телевізійне мовлення, інші сфери суспільного життя.
До національно-духовних скарбів народу належить мова, в якій знаходить своє відображення його світобачення, психіка, спосіб життя, традицій, культура, обряди й вірування, усе те, що відтворює народну душу, визначає національний менталітет. У багатстві слів і сполучень, стійких виразів і зв'язних текстів яскраво виявляють себе ті елементи значень, форм і функцій, котрі з більшою повнотою і силою передають цей народний дух, - національно-культурні мовні компоненти. У системі образно-метафоричних мовник засобів, побудованих на національно-культурній традиції, значне місце відводиться серіям словесним символів, що своїм концептуальним змістом відбивають різноманітні сторони життя, особливості національного бачення дійсності, образного осмислення "картини світу". Словесний символ лише умовно передає відношення між означуваним і тим, чим він означується, або відповідає тільки одному означуваному, отож мотивує своє значення не шляхом переносу (точніше, передовсім не через нього), а через фонові знання, мовні преспозиції. Категорія символу виявляє свій зміст і наповнення завдяки активній дії багатьох власне мовних і головне - позамовних чинників, що визначають його розуміння всіма членами даного соціуму
Історія – наука ідеологічна. Незважаючи на спроби багатьох науковців позбавити історію такого нальоту, саме вона – підстава для легітимності держав і націй, основа ідентичності, а також – серцевина багатьох конфліктів. Історія – це концентрована науково організована пам’ять спільнот. Зараз в Україні за право бути базовими історіями змагаються три концепції. Історія російсько-імперська Суть її в тому, що тисячоліття тому існувала братня колиска народів. Протягом століть їх хотіли розлучити, проте "возз’єднання" молодших братів зі старшим таки відбулося, розірвання вікових зв’язків, руйнування слов’янської цивілізації, необхідність повернення назад. Бал тут правлять концепт "русской славы", великої історії, культури і поганих сусідів (поляків, німців, католиків чи інших), які розкололи велику державу, яку необхідно відновити – бажано у старих межах. Української мови і культури, згідно з цим підходом, "не было и быть не может". Історія совєтська Тут говорять про те, що вперше в історії люди стали вільними, звільнившись від національного і соціального гніту. Утворилася нова спільнота – Союз Радянських Соціалістичних Республік. Саме вона зробила Україну великою індустріальною і науковою державою, "возз’єднала" народ, припинила експлуатацію людини людиною, саме за неї загинули мільйони радянських (серед яких – росіяни, українці, білоруси, представники інших національностей) людей, а бандеровці стріляли їм в спину.
Людина створила культуру, а культура — людину. Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови. Культура — це не тільки все те, що створено руками й розумом людини, а й вироблений віками спосіб суспільного поводження, що виражається в народних звичаях, віруваннях, у ставленні один до одного, до праці, до мови. Мова не тільки засіб спілкування, а й природний резервуар інформації про світ, насамперед про свій народ. Повіривши в те, що всі мови в нашому спільному домі “активно розвиваються”, ми довго не помічали, що цей розвиток, започаткований першим радянським десятиріччям, у 30—70-ті роки був спершу загально мовний, а потім повернутий у зворотному напрямку. Треба виправити становище: повернути всім мовам їх природний престиж і справжню, а не декларовану рівноправність. Необхідно виховувати культуру мови як запоруку піднесення культури суспільної думки суспільно корисної праці.
Поділись з друзями 
