Податковий менеджмент – це сукупність прийомів та методів організації фінансовиї відносин з приводу розподілу ВНП, з метою створення централіз. Фонду держави, сприятливих умов господарювання. 1. Поняття та його складові. Управління-сукупність прийомів та методів, цілеспрямованого впливу на об’єкт з метою досягнення певного результату. Об’єктом впливу в сфері податкової діяльності є відносини з приводу розподілу ВНП, а результатом впливу має бути з одного боку формування централізованого громадського фонду Держави, а з іншого, створення сприятливих умов для розвитку підприєм. Діяльності. Органами управління в сфері оподаткування є : - ВР, і апаратпрезидента. ВР здійснює загальне керівництво, в її функції входить: - розгляд і затверження подат. Законодавства - розгляд і затвердження бюджету - розгляд і затвірження звітів про діяльністьорганів і виконання бюджету.
Перехід української економіки на ринкові засади зумовлює ефективне використання всіх видів ресурсів. Оскільки на ринку умови надзвичайно жорстокі і виживають на ньому тільки ті, які вміють ефективно використовувати наявні у них ресурси та інтенсивно працювати, то важливо підтримувати на підприємстві систему менеджменту, яка б забезпечувала загальну ефективність діяльності підприємства. Так як діяльність будь-якої організації є багатоплановою, то й аналіз у даному курсовому проекті ми будемо здійснювати, оцінюючи економічну, соціальну та організаційну ефективності динаміки менеджменту. Об’єктом дослідження оберемо товариство з обмеженою відповідальністю “ІТС”. При визначенні політики та стратегії будь-якого підприємства аналіз ефективності обов'язково передбачає співставлення останньої з рівнем використання інших чинників виробництва. Крім того, в процесі діяльності працівників дуже важливо й подбати про умови, в яких їм прийдеться перебувати, бо останні є надзвичайно важливими у відображенні майбутнього доходу.
В період різкого загострення конкуренції на українському та світовому ринках, розширення масштабів і частоти зміни технологічних, організаційних та інших нововведень успіхів досягають ті підприємницькі структури, керівництво яких оперативніше за інших здатне критично оцінити стан справ, перебороти стереотипи ефективного в минулому управління і розробити стратегію перетворення своїх організацій і зайнятих в них працівників. В цих умовах українським підприємцям необхідно оволодівати новими знаннями, навчитися користуватися ними на практиці. Важлива частина цих знань, як показує світовий досвід, оволодіння наукою і умінням менеджменту.
Відповідно до діючого в Украіні законодавства, під зайнятістю розуміється - діяльність громадян, зв'язана з задоволенням особистих і суспільних потреб, які не суперечать законодавству і що приносить ним, як правило, заробіток, трудовий доход. Розрізняють поняття повної й ефективної зайнятості. Повна зайнятість характеризує такий стан, при якому забезпечені роботою всі нужденні в ній і бажаючі працювати, що відповідає наявності збалансованості між попитом та пропозицією робочої сили. Ефективна зайнятість характеризується з двох точок зору: з економічної, як найбільш раціональне використання людського ресурсу і соціальної, як найбільш повна відповідність інтересам людини праці. Таким чином, якщо повна зайнятість відображає зайнятість з кількісної сторони, те ефективна з якісної.
Цінний той керівник, що знає свою справу, уміє добре управляти і домагатися поставлених цілей, незалежно від його зовнішності й освіти. Це головний стандарт дійсного керівника. Але навіть при наявності усіх вище перерахованих навичок керівник не буде успішним якщо він не буде правильно організовувати свій час і робочий день. Адже такий ресурс як час коштує на ряду з багатьма іншими ресурсами: людьми, фінансами і сировиною. Менеджер завжди знаходиться в трьох вимірах у дійсному, минулому і майбутньому. Час - не можна нагромадити, умножити або передати. Він проходить безповоротно. На жаль в Росії з давніх часів склалося уявлення про керівника, як про людину з мінімальною кількістю вільного часу, і чим менше часу мав керівник, тим більше значною персоною він здавався.
Масова комунікація є одним із видів комунікації. Кожен вид комунікації відрізняється один від одного не тільки природою комунікативного процесу, а й природою тих компонентів, які виконують функцію спілкування або організовують його. Якщо сукупність цих компонентів називати системою, то можна говорити про особливості системи комунікації залежно від її виду та природи. Є цікава думка у дослідниці масових комунікацій Зернецької О. В. про специфічну природу масової комунікації. Природа її — у виробництві інформації за допомогою найновітніших технічних засобів, яке спричинене передусім середовищем поширення та функціонування цінностей, моделей поведінки для мас, уособленим, зокрема, в масовій культурі .
Розвиток всіх галузей народного господарства здійснюється за рахунок капітального будівництва, на яке щорічно витрачаються мільйони гривень. Ці кошти на достатньо великий термін вилучаються з грошового обігу держави і “заморожуються”, тобто не дають ніякої віддачі. Тому дуже велике значення має те, в які технічні рішення вкладаються кошти, що дасть державі їх впровадження у виробництво.Для держави, як і для підприємства, важливо щоб кінцеві результати використання нових технологій і нової техніки були найбільш вагомішими, бо чим більше ефекту буде отримано на кожну гривну вкладень, тим вище їх ефективність, а значить багатша економіка і вищий добробут людей.Тому остаточне рішення про впровадження у виробництво будь-якого технічного проекту приймається після того як буде доведена його прогресивність і економічна доцільність, що і є метою даної курсової роботи.
Громадське
харчування сформувалося як підгалузь торгівлі, воно охоплює підприємства
громадського харчування державної та приватної торгівлі. Головна мета цих
підприємств - надання платних послуг населенню в формі громадсько
організованого харчування. В умовах тривалої економічної кризи в
Україні підприємство громадського харчування при підприємствах виконує скоріше
соціальну функцію - забезпечує продуктами харчування свій контингент
споживачів.
Найбільш конструктивною, що відповідає вимогам сучасної перебудови механізму господарювання є методологія ресурсно-потенціального підходу. Стосовно до проблеми виміру ефективності діяльності корпоративних організацій чи соціально-економічних систем її доцільно розглядати за складовими оцінки: — критерієм ефективності господарювання; — ключовим принципом оцінки ефективності; — показниками (системою показників) ефективності; — методикою розрахунку ефективності господарювання; — організаційно-екологічними заходами щодо введення нової системи оцінки в практику. В умовах формування і функціонування відкритої змішаної економіки використання „споживацького" критерію при оцінці ефективності господарювання є істотним методологічним принципом. Отже, система оцінки ефективності господарювання має базуватися на споживацькій вартості, тобто продукті, шо витримав перевірку на суспільну корисність. Таким чином, мірою ефекту повинен бути не вироблений, а спожитий суспільний продукт, тобто такий продукт, що пройшов через усі фази відтворення. Цей принцип необхідно застосовувати при оцінці ефективності господарювання на будь-якому ієрархічному рівні.
Розробником теоретичних основ концепції управління працею робітників є Ф.У. Тейлор. При її створенні він виходив із припущення про те, що економічна ефективність госпо- дарської діяльності підприємства визначається насамперед рівнем продуктивності індивідуальної праці працівників, зайнятих безпосередньо у виробництві матеріальних цінностей (звідси і характеристика її як "поведінкової моделі організації"). А тому шлях до економічної досконалості підприємництва, на його думку, лежить у площині належним чином організованого управління цією працею, що має спиратися на стандартизацію "знарядь, умов і методів праці". За цієї умови "керівники виробництва спроможні самі вирішувати, який обсяг роботи може і має бути виконаний протягом будь-якого відрізку робочого часу", завдяки чому значно підвищується їхня роль "у доборі й організації підготовки робітників, а також у системі контролю за їхньою працею"