Вірш «Ще не вмерла Україна» постав на хвилі патріотичної поезії Шевченка з його могутньою вірою в те, що «не вмирає душа наша, не вмирає воля» - з одного боку, а з другого - на хвилі піднесення визвольних прагнень слов'янських народів - болгар, чехів, словаків, сербів, поляків. На Україні був поширений - насамперед серед патріотично настроєного польського населення - створений ще 1797 року польський гімн «Jeszcze Polska nie zginela» ("Ще не вмерла Польща"); популярними тут були і сербські патріотичні пісні, серед них «Гей, слов'яни», що власне, була національним гімном.
Саме цю пісню, за свідченням сучасників, співала київська молодь, зокрема члени «Київської громади», які симпатизували ідеї визволення слов'янських народів, їх духовному єднанню.
Початок 60-х років у Галичині і на Наддніпрянщині характеризується пожвавленням духовного життя, виникненням нових періодичних видань, у яких поступово домінуючими стають ідеї національного відродження України (журнали «Основа», «Мета», «Вечорниці» та ін.). У середовищі патріотичної київської «Старої громади», до якої входили такі визначні діячі, як Тадей Рильський, Володимир Антонович, Олександр Русов, Павло Чубинський та інші й виник дерзновенний як на ті часи задум створити високопатріотичний вірш, який би наснажував українців на боротьбу за волю, став національним гімном. Реалізувати цей задум випало поетові, вченому-етнографові, організаторові Південно-західного відділу Російського географічного товариства Чубинському. Спогади сучасників Чубинського незаперечно свідчать, що пісня виникла в Києві восени 1862 року під впливом згаданого вище сербського патріотичного гімну. Спочатку вона співалася на мотив цього гімну, а потім на мелодію Миколи Лисенка. Утвердилась же до тексту вольова музика Михайла Вербицького, яка супроводжує поетичний текст Чубинського вже понад століття.
Нелегким був життєвий і науково-творчий шлях автора вірша «Ще не вмерла Україна». Народився Павло Платонович Чубинський 27 січня 1839 року в Борисполі поблизу Києва. У Петербурзі здобув юридичну освіту (1861). Свою науково-етнографічну діяльність пов'язав із згаданим географічним товариством, навколо якого об'єдналися вчені Олександр Кістяківський, Володимир Антонович, Кость Михальчук та інші. Своє життя Чубинський пов'язав із вивченням народного побуту, збиранням і дослідженням українського фольклору. За наукову працю вчений отримав від Російської Академії наук премію імені Уварова та золоту медаль від Міжнародного Конгресу у Парижі (1875), матеріали наукових експедицій Чубинського були опубліковані у «Працях етнографічно-статистичної експедиції «Західно-Руський край" (тт. I-VII. СПБ, 1872-1879).
|
