З архівних матеріалів Чернігівського історичного музею дізнаємося й про досі невідомі факти з композиторської діяльності Миколи Аркаса. Зокрема, про написання ним музики до оригінального тек">
З архівних матеріалів Чернігівського історичного музею дізнаємося й про досі невідомі факти з композиторської діяльності Миколи Аркаса. Зокрема, про написання ним музики до оригінального тексту співочного дуету «Не співай на тепер, Бандуристе!». Є відомості також і про те, що М. Аркас писав музику до вірша Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна», хоч тут його випередив композитор Вербицький, музика якого піднесла цей поєтичний твір до рівня українського національного гімну. Шлях Аркасової опери «Катерина», написаної у 1892 році у друк і на сцену виявився нелегким. П’ять років рукопис пролежав у цензурних відомствах Москви та Київа і лише у 1897 році вийшов у світ в Миколаєві за рахунок автора. На обкадинці видання стояло лише прізвище Т. Г. Шевченка, а авторство музики і лібретто були приховані криптонімом «Н. А. ...ъ», та ще й зверху присвята: «Любій, незабутній жінці моїй Олесі». Того ж року фрагменти «Катерини» вперше пролунали у концертному виконанні напівпрофесійного, напіваматорського сімфонічного оркестру Миколаївського відділення Російського музичного товариства. Слухачі захоплено вітали новий твір. Не обминула його своєю увагою і миколаїська преса. Окрилений успіхом автор поспішив надіслати клавір опери своєму давньому другу М. Кропивницькому для сценічної вистави, і той негайно взявся за репетиції. Палки в колеса ставила цензура, внаслідок чого здійснити першу виставу на Україні не вдалося. Прем’єра відбулася 12 лютого 1899 р. у Москві. Упевненісь Аркаса в тому, що високий професіоналізм М.Кропивницького як режисера і талановитість його акторів забезпечать успіх вистави, повністю справдилась. 13 лютого композитор одержав телеграму з Москви: «Вітаємо з успіхом і дякуємо... за довіру. Кропивницький і товариство». Тоді ж Микола Аркас і задумав написати книгу, яка б описувала історію українського народу. Цією книгою і стала «Історія України-Русі», перше видання якої вийшло у 1907 році. Бібліотекар одеської «Просвіти» А.В.Ніковський писав: «Коли я передивився книгу, то побачив, що автором зроблено все, щоб зміст книги легко й хутко і надовго западав у голову читачеві - це й ілюстрації і, особливо, помітки на полях, котрі мають уявляти з себе конспект. Таким побитом, додавши те, що написано популярно і пристосовано до середнього читача, можна гадати, що «Історія» буде корисною для гімназій, для учителів народних шкіл, а поки що для кожного українця. Бо ж зараз ми такої історії не маємо. Візьміть Грушевського - велику в п’яти томах - до неї бояться підходити. «Очерк истории украинского народа» мов зіграти деяку роль, коли ж написане важко і це одбирає охоту до читання. На що вам краще: за весь час існування Одеської Просвіти її було продано всього п’ять примірників!» А через рік у листі від 16.01.1909 редактор газети «Рада» Є. Чикаленко підбадьорює Миколу Аркаса у його намірах братися за підготовку другого видання. Не міг автор задовольнити своїх прохачів і за життя, бо право на продаж книги було віддане кіївській книгарні. Крім того, щоб видати «Історію України-Русі», М. Аркас був змушений позичити 10 тисяч карбованців під великі проценти. Миколаївська «Просвіта» була третім (однаково люблячим, як і два інших - «Катерина» і «Історія України-Русі») дітищем Миколи Аркаса, і коштувала йому не тільки значних матеріальних витрат, а і здоров’я. Адже царські власті на діяльность «просвіт» дивилися з підозрою, а їх учасників так чи інакше переслідували. Не уникнув цього і Микола Аркас, незважаючи на свої високі чини і звання, здобуті на державній службі. Матеріальні недостатки, в яких він жив останні роки життя, переслідували родину М.Аркаса і після його смерті 13 березня 1909 року.
