«Ім'я й діло Косинки міцно вплетені у вінок слави української літератури». Беззаперечність тпге слів знаного художника Василя Касіяна нині очевидна. Однак за коротке життя Григорієві Стрільцю, який обрав собі за літературний псевдонім народну назву квіток — червоних косинців, випало про власні новели чути здебільшого несправедливі докори й похмуру «класову» критику. Він, як і чимало українців його покоління, вірив у життєдайне вивільнення революції, у національний і духовний розвій, у «свободу, рівність, братерство» й захоплено працював для цього розвою. Однак закономірно приходило гірке прозріння. «Ми стаємо не інженерами, а міліціонерами людських душ», — проголосив Косинка на одному з письменницьких зібрань у 1934 р. Подібних заяв сталінський режим не вибачав. Повернути Григорія Косинку читачеві дозволили в 1962 р.
Григорій Михайлович народився 29 листопада 1899 р. в селі Щербанівці Обухівського району Київської області. Батьки — малоземельні селяни — пробували одного разу поліп шити своє злиденне життя в далекосхідних краях, але швидко повернулися назад до села і перебивалися батьківським підробітком на цукровому заводі. Майбутній письменник змалку підробляв, працюючи в панських економіях. Він закінчив сільську двокласну школу, а в 14 років вирушив до Києва на заробітки. Працював чистильником чобіт, канцеляристом і закінчив вечірні гімназіальні курси. Брав участь у громадянській війні, сидів три місяці в тюрмі, а протягом 1919—1922 рр. навчався (через матеріальне становище закінчив лише три курси) в Київському інституті народної освіти.
11 лютого 1919 р. він дебютував у газеті «Боротьба» невеликою заміткою «З робітничого життя», а згодом опублікував ще низку журналістських матеріалів — «Уривки з щоден-ника», «Малюнки життя», «Лист з села», «Попівська грязь», «Маленький фейлетон», «Неньковці» — із доволі типовим на той час ідеологічнореволюційним змістом, але вже в них ви¬разно відчутні елементи того неповторного авторського сти¬лю, який відтак буде характерним для його прози (схильність до точного вимальовування реалістичних картин із життя, влучний добір і ефектне змалювання ситуацій живою українською мовою, залучення до тексту елементів діалогічності). Усі ці матеріали вже були підписані не справжнім прізвищем Стрілець, а псевдонімом Косинка. Треба зауважити, що «боро-тьбисти» — партія українських соціалістівреволюціонерів — відіграли неабияку роль у житті Григорія Косинки. 1919 р. був вельми знаковим у його долі. Він знову зіткнувся зі злиднями, будучи не в змозі знайти роботу в Києві. Виручили саме «боротьбисти», час від часу друкуючи у своєму партійному органі, газеті «Боротьба», його матеріали.
4 травня 1919 р. в тій же «Боротьбі» Григорій Косинка надрукував свій перший власне художній твір — новелу «На буряки». Новела має підзаголовок «Згадка з дитячих літ» і немов переносить читача в часи Косинчиного дитинства, коли він, будучи ще хлоп'ям, ходив полоти буряки на панському лану, аби заробити бодай сякутаку копійчину, долаючи невимовні злидні. Дитині ще не під силу працювати нарівні з дорослими, й економ давав йому полоти лише один рядок, за який, звісно, й платили удвічі менше. У новелі розповідається саме про той день, коли задобрений «півпляшкою» економ таки дозволяє хлопчині ці «два рядки», і малий старається з усіх сил. Це твір насамперед про «самоусвідомлення дорослості», тобто знаковий у житті дитини час, коли вона ніби одномоменТно стає дорослою. Таке, очевидно, відбувається з кожною людиною — у свій час, і залежить від цілої низки факторів, серед яких, безперечно, важливий і соціальний аспект, і любо¬вний, адже в новелі «На буряки» вони невіддільні один від одного: «Яка вона добра й гарна... Але ж: два рядки — тридцять п'ять копійок, синя сорочка... Я був щасливий». Людині для щастя зовсім не так багато треба — матеріальний спокій і духовний неспокій; очевидно, саме такою є головна ідея цієї новели, якщо розглядати її як цілісний твір.
Під час навчання в КІНО (Київський інститут народної освіти, теперішній Київський університет), Косинка поринає в бурхливий вир літературного життя. Уже в 1920 р. він стає членом літературномистецької групи «Гроно». Гронівці хоч і проголошували модні на той час ідеї «пролетарського мистец¬тва», однак погляди їх насправді не відзначалися «гіпертрофованою революційністю». Навпаки — свої критичні зусилля вони зосередили на жорстокій полеміці з «пролеткультівцями», які закликали творити нове,.«пролетарське мистецтво», так би мовити, з «чистого листа», жодним чином не зважаючи на класичні надбання та взагалі все, зроблене попередниками. Гронівці, і серед них молодий новеліст Григорій Косинка, ратували за сучасне осмислення здобутків світового й україн¬ського мистецтва, виступали на сторінках свого альманаху за якнайшвидше видання української класики, зокрема творів Лесі Українки, Василя Стефаника, Ольги Кобилянської. «По¬зиція «гроністів», — зазначає Михайло Наєнко, — базувалася в основному на тезі Льва Толстого про те, що мистецтво є мостом між людськими душами, знаряддям для стосунків лю¬дей у сфері почувань. Мистецтво повинно бути зрозумілим для якнайширшого загалу, читаємо в «Кредо» альманаху, але воно не повинно йти тими шляхами, за які галасують пролеткультівці». Члени цієї групи декларували своє намагання син¬тезувати всі можливі стильові методи й художні течії, назива¬ючи таку ідею «спіралізмом». Утім, на практиці найближчими для них були футуризм та імпресіонізм, причому Косинка від¬верто схилявся до останнього.
На сторінках альманаху, який мав таку ж назву, що й гру¬па, Григорій Косинка опублікував три свої твори — «Мент», «Під брамою собору», «За земельку», які разом із першою його опублікованою новелою «На буряки» привернули до молодого письменника увагу критики й читачів, адже в ті роки в українській прозі було небагато творів, у яких знайшло б відображення сучасне життя, зміни, які спричинили револю¬ція та не вповні завершена громадянська війна. Ці твори свід¬чили, крім того, що автор блискуче володіє стилем і майстер¬но зображує своїх героїв. Зрештою, героєм перших творів Косинки був фактично він сам — автобіографічний елемент у всіх цих текстах дуже помітний.
Ескіз «Під брамою собору» й етюд «Мент» — данина пись¬менника самодостатнім імпресіоністичним поетикам. Перший твір про взаємини між жебраками, представниками суспільно¬го дна, які складаються за принципом домінування грубої фі-зичної сили. Другий — образок «живого чуття» поміж «канце¬лярського болота» — винесений, мабуть, із вражень підчас служби Косинки в земській управі. Стилістично обидва твори тяжіють до наслідування раннього українського модерну. Ці твори нехарактерні для Косинчиної творчості (бодай уже тим, що їхньою темою є міське життя), але вони — свідчення пошу¬ків автором «своєї» — найближчої за світовідчуттям і світоусвідомленням — традиції, до котрої Косинка має намір долу¬читися.
Цей закономірний для початку творчого шляху період пошуку «своєї традиції» продовжується новелами «За земе¬льку» та «В хаті Штурми», у яких використані сюжети, уже добре відомі з класичної української літератури: перша нове¬ла — про трагедію «шлюбу за земельку», друга — про злидні, що насунулися на сім'ю Штурми з того часу, як йому на цук¬роварні відбило пальці. У цих творах уже увиразнюється ав¬торський стиль Косинки: він не стільки оповідає, як накладає густі мазки, дуже влучно й точно вихоплює з круговерті подій знакові деталі, надзвичайно емоційно насичені, котрі часто можуть сказати значно більше, ніж проста оповідь.
Об'єктивність художнього письма й гострота відтворюва¬них ним конфліктів викликали здивування в критиків, а най¬більш вульгаризаторські з них звинувачували письменника в поетизації ворожих новій дійсності сил, в апологетизації кур¬кульства, бандитизму і т. ін. В. Коряк писав, що із новел Коси¬нки не ясно, з ким він і проти кого; Я. Савченку здавалося, що з усіх сучасних письменників Косинка «найкривавіший»; О. Слісаренко ніби між іншим закинув, що авторові «Політи¬ки» все одно, хто кого б'є, а С. Щупак і О. Полторацький кваліфікували Григорія Косинку як куркульського агента в радянській літературі. Натомість високу оцінку творам пись¬менника давали М. Ірчан, М. Рильський, С. Єфремов та ін. М. Рильський, наприклад, наголошував, що новели Косинки, злившись із часом у певну гармонію, дадуть епопею революції, а С. Єфремов писав, що Косинку цікавить не просто перебіг революційних подій, а буття народу.
Творчість Косинки завжди була тісно пов'язана з пробле¬мами пореволюційного села. Ідейностильові особливості фор¬мувалися під впливом традицій модерної української новели межі XIX—XX ст. Уже перша збірка новел «На золотих богів», яка вийшла в 1922 р., не лише підсумувала його ранні творчі пошуки, але й засвідчила те, що в літературу прийшов справді самобутній прозаїк, виробивши власний стилістичний почерк, прозаїк, котрий вдало засвоїв класичну традицію та крізь ЇЇ призму здатний осмислювати сучасні проблеми. Ця збірка за¬свідчила, крім того, що молодий талановитий новеліст не зби¬рався бути речником якоїсь однієї політичної тенденції. Йому боліли й рани бідного окраденого селянства («На буряки»), і месницькі дії заблуканого «бандитадезертира», і кров пере¬конаного партійця («Десять», «Темна ніч»), і дрімуча безпро¬світність декласованих спекулянтів і «вічних» міщан («Місяч¬ний сміх», «Троєкутний бій»).
|
