Концепція суспільної сфери є обєктом різкої критики (Calhoun, 1992). Наприклад, представники деяких наукових шкіл вважають історичну оцінку Хабермасом буржуазної суспільної сфери, що існувал">
Концепція суспільної сфери є обєктом різкої критики (Calhoun, 1992). Наприклад, представники деяких наукових шкіл вважають історичну оцінку Хабермасом буржуазної суспільної сфери, що існувала у давні часи, неточними та ідеалізованими. На їхню думку, преса ніколи не була вільною від обмежувального впливу державної цензури та корумпованої практики бізнесу. Інші відзначають відсутність аналізу поділу суспільства на класи та категорії, а також те, що теорія Хабермаса не враховує фундаментальної відмінності між суспільною та приватною сферами, як і можливості існування суспільної сфери, не пов'язаної з літерами і знаками. Крім сумнівної історичної та аналітичної точності, концепція суспільної сфери переоцінює раціональність дій громадян. Але, попри все, ця концепція залишається центральною темою й навіть нормативним ідеалом під час дискусій стосовно ролі ЗМІ як суспільного форуму для раціональної комунікації і демократичних дискусій. Як зазначив Джон Томпсон: "ідея суспільної сфери і сьогодні зберігає певну цінність як своєрідний критичний орієнтир; вона змушує нас звертати увагу, наприклад, на важливість сфери соціальної комунікації, яку неспроможні цілковито контролювати ні держава, ні великі комерційні організації" (цит. за: K.Thompson, 1997, 37). Концепція суспільної сфери тим більш важлива для політичних дебатів, оскільки вона є центральною як для практики ведення, так і для наслідків цих дебатів. Вона є теоретичним підгрунтям для визначення форуму дискусій стосовно найкращих способів управління і політики, необхідних для забезпечення демократичних дебатів. І водночас резонуючу суспільну сферу можна розглядати як ідеальний продукт правильної державної політики. Що ще важливіше, як уже зазначалося, концепція суспільної сфери може бути теоретичним орієнтиром, за допомоги якого ми можемо оцінити правильність політики у сфері комунікації, зрозуміти, як вона сприяє залученню громадян до політичного життя, і водночас, оскільки політичні комунікації посідають центральне місце за умов демократії, дає змогу визначити: який спосіб регулювання і політичне середовище необхідні, щоб інформаційні системи могли виконувати свої відповідальні функції найкращим чином. Таким чином, з концепції суспільної сфери випливають певні нормативні припущення, що стосуються важливості для ліберально-демократичного суспільства засобів масової інформації взагалі і новинних ЗМІ зокрема. На початку нашої монографії ми зазначили, що за умов ліберальної демократії інтереси суспільства відображаються через такі ролі ЗМІ: 1) інформування - забезпечення громадян інформацією, необхідною для ухвалення політичних рішень; 2) забезпечення форуму для публічних дискусій і дебатів з важливих питань; 3) забезпечення засобу для реалізації права особисті на свободу слова. Звичайно, ці ролі можна вважати лише ідеальними, оскільки насправді інформаційні системи працюють за реальних політичних, економічних та законодавчих умов (див. Розділ 1). Відповідно існує низка умов і чинників, які впливають на вибір політичного підходу до засобів масової інформації. Одним з таких чинників є вже розглянута нами дуалістичність, часом навіть суперечливість логіки ЗМІ, які одночасно є інституціями для вираження суспільних інтересів і приватними бізнесовими структурами (у будь-якому разі їм доводиться діяти у рамках комерційної системи). Іншим чинником, що певною мірою пов'язаний з першим, є зв'язок і протиріччя між інформаційними системами як засобом забезпечення права громадян на демократичне висловлювання своїх поглядів та інформаційними системами як засобом постачання споживачам певних продуктів (у першу чергу - розважального характеру). Така суперечливість ролей і функцій ЗМІ часом спричиняє протиріччя у системі законодавчого регулювання (див. Розділ 1) Ключове питання оцінки політичного підходу до новинних ЗМІ як засобу політичної комунікації можна сформулювати таким чином: у чому полягає або яким має бути правильне співвідношення між регулятивними механізмами та механізмами вільного ринку при формуванні системи політичної комунікації за умов ліберальної демократії? З одного боку, впродовж всієї історії пресі доводилося боротися проти гнітючого державного контролю. Відлуння цієї боротьби є потужним чинником, що спрямовує політику у бік звільнення від регулятивних обмежень і полишення інформаційних систем виключно на ласку ринкових сил. Як буде показано далі, сучасні тенденції до дерегуляції певною мірою, грунтуються на припущенні, що найкращі умови для демократичної політичної комунікації може забезпечити ринок. Існує і "глибоко укорінилася тенденція утримувати певну дистанцію між органами державної влади та засобами вільного висловлювання у питаннях громадської думки, інформації та культури" (McQuaіl and Sіune, 1986, 1). З іншого боку, низка загальновизнаних принципів - державний суверенітет, рівність доступу, різноманітність і точність інформації - необхідні для підтримки демократичної суспільної сфери, вимагають певних форм державного регулювання. Навіть у найліберальніших демократичних країнах щонайменше деякі аспекти політики щодо ЗМІ грунтуються на зазначених принципах, які застосовують різною мірою і у різному політичному та економічному середовищі. Враховуючи суперечливу природу існуючих концепцій, слід сподіватися на бурхливі дискусії у сфері політики. Ці дебати істотною мірою пов'язані з двома головними теоретичними традиціями: ліберально-плюралістичною та традицією "критичного підходу" (див. Розділ 2). Тут ми коротко проаналізуємо ці дискусії, розглянемо деякі сучасні тенденції у політиці щодо ЗМІ і спробуємо сформулювати критерії для аналізу нових підходів до політичної комунікації.
