Звичайно, шлях розвитку життєвих форм від найпростіших молекул та клітин до сучасного біологічного різноманіття в живій природі був непростим та тернистим. Багато видів внаслідок еволюційного відбору були відкинуті природою та вимерли. Інші види продовжували успішно розвиватися, еволюціонувати та збільшуватися чисельно. В процесі еволюції у представників різних видів внаслідок пристосування до нестабільних умов довкілля змінювалася внутрішня будова, поведінка, з’являлися нові інстинкти та навички тощо.
Протягом свого існування та розвитку різні живі організми взаємодіяли одне з одним. Якщо для існування цим організмам був потрібен один і той же природний ресурс, - вони об’єднувалися в групи та спільноти для користування цим ресурсом або конкурували одне з одним ... Відбувався процес поступового утворення біосфери у такому вигляді, який ми маємо на сьогоднішній день.
Процес еволюції біосфери йшов дуже повільними темпами. Потрібні були десятки або навіть і сотні мільйонів років для того, щоб один вид змінився іншим. Інколи могло з’явитися відчуття, що еволюція зупинилася і біосфера Землі уже не змінюється - настільки повільними були ці зміни. Але приблизно 150 тис. років тому все змінилось: на планеті з’явилися давні люди, так звані неандертальці.
На мою думку, всю історію розвитку біосфери Землі треба розділити на 2 періоди: час, коли людини ще не існувало або людей було дуже мало, і час, коли людина гордовито здійняла свою голову і, уявивши себе незалежною від природи, заявила про своє існування. По аналогії з християнською релігією можна було б навіть створити відповідні позначення часу : “before human being (b.h)” (до появи людини) та “after human being (a.h) (після появи людини)”.
Звичайно, це жарт, але у кожному жарті, як відомо, є краплина істини. У цьому випадку істина полягає у тому , що за останні 150-200 років свого існування людина перетворилась у найнебезпечнішу істоту, яка коли-небудь знаходила собі притулок на цій планеті.
Колись людство було нечисельним і його негативний вплив на давкілля був мінімальним. Просто це був ще один вид тварин, схожих на мавп, але достатньо розумних, щоб виробляти з каміння та гілок примітивні знаряддя праці та полювання (інколи навіть на подібних собі). Але під час льодовикового періоду внаслідок природного відбору вижили найсильніші, найрозумніші та найсміливіші особини, які потім стали пращурами тих людей, яких ми бачимо сьогодні довколо себе. За тисячі років свого існування фізично людина майже зовсім не змінилася. Навіть природний добір та еволюція не змінили людину. Людство не змінювало себе, воно змінювало все НАВКОЛО СЕБЕ.
Людина з’явилася на світ, як частина природи, і тому її існування повністю від природи і залежить. Усе, що ми їмо і п’ємо, у що вдягаємось і де живемо, бере свій початок у довколишньому середовищі, його природних ресурсах. Усі джерела отримання людиною необхідних їй матеріальних статків містяться в обєктах живої та неживої природи. Природні ресурси використовуються як засоби праці і являють собою основу усіх матеріальних багатств людини та комфортного середовища її існування.
Прадавні люди усвідомлювали свою повну залежність від природи, розуміли свою беззахистність перед її стихіями і тому ставились до них з повагою. Недарма колись природу щанобливо називали “матінко-природа”, тим самим вважаючи себе покірним сином чи донькою цієї великої матері.
Але природа дала людині допитливий розум, вміння аналізувати, порівнювати та робити висновки. І чим більше людина отримувала знань про природу, її закони та механізми, тим могутнішою вона себе уявляла. Базуючись на отриманих знаннях та досвіді, людина будувала техногенне суспільство, техноцивілізацію, головною метою якої було і є безтурботне її життя у комфортному, повністю простосованому до її потреб оточенні.
Тоді і почалося те , що потім буде гордовито назване “грандіозна технологічна революція”. Ніхто не заперечує, що технічний прогрес приносить багато користі людству. Опанована енергія розщепленого атомного ядра, людина літає у космос та на найближчі планети, знайдено ліки від хвороб, які колись вважалися невиліковними, людина керує річками та прогнозує погоду, будує міста-мегаполіси та руйнує гори. Людина живе довше, харчується краще, дихає кондиційонованим повітрям ... та невпинно збільшує свою чисельність. Звичайно, чим більше людей, тим більше одежі, харчів та ще багато чого їм потрібно. І не просто потрібно, а обовязково треба. Навіть у наших законах зазначено, що кожна людина має право на відповідний рівень життя та добробуту. Я міг би навіть припустити, що головною метою існування держави, суспільства та цивілізації взагалі є забезпечення кожного відповідним рівнем життя . Але, як нам відомо, нічого з нічого не виникає, усе звідкись береться а потім у щось трансформується. Такий закон природи. Отож запитання: “ Якщо людині потрібна їжа, залізо, дерево чи вугілля, то звідки це усе взяти ? З повітря ? ”. Відповідь проста і усім нам відома: “ У природи взяти, а де ж ще !”. Так було, є і буде завжди. Бо так вкарбовано в людській свідомості: людина-споживач, користувач та перетворювач.
Мабуть, багато хто ще памятає ті часи, коли в свідомість кожного мешканця 1/6 частини суші, кожного громадянина СРСР пропаганда насаджувала думку про те, що людина - це володар природи, який повинан піти і взяти від природи усе можливе. “..Ми не повинні чекати подарунків від природи. Піти і забрати у природи усе, що нам потрібно - ось наше завдання.” Коли на якійсь з річок починали будувати чергову ГЕС, тоді з’являлися гасла типу : “Всі на боротьбу з ...(назва річки)” чи “Приборкаємо непокірну стихію” . Це ж рівноцінно заклику: “Усі на боротьбу з природою” !
Людина - володар, споживач, але який споживач? Раціональний, розумний, дбайливий, накінець? Якщо ти розумний споживач, то ти не тільки будеш забирати щось, але й обовязково будеш це повертати, якось компенсувати витрачене, бо воно не бездонне. Старі люди знають, що ніколи не треба повністю вичерпувати колодязь. Требо залишити трохи води, і, з часом, колодязь знову стане повним. Природа працює за тим самим принципом.
Але споживацька свідомість сильніша: требе відібрати у природи усе, не зважаючи на негативні наслідки такого природокористування. Треба забезпечити себе сьогодні, а про майбутнє подбають нащадки. Нема чого хвилюватися, бо ж природні ресурси невичерпні.
Ось яка вона, людина сучасності: нераціональний та егоцентричний користувач, впевнений у нескінченності природних ресурсів. Але вже зараз доведено, що всі ресурси вичерпні, навіть ті, які колись такими не вважалися).
Тому й годі сподіватися, що людина з такою свідомістю буде замислюватися над негативними екологічними наслідками своєї діяльності.
В процесі природокористування людство щорічно переміщує на нашій плаíåò³ á³ëьше 4 трлн.т речовини, створює тисячі нових хімічних сполук, більшість з яких не включаєьтся в кругообіг речовин і накопичується в біосфері, забруднюючи її. Внаслідок промислової діяльності відбувається забруднення природного середовища, зменшується рівень сонячної радіації над великими географічними регіонами.
На жаль, будь-яка діяльність людини так чи інакше пов’язана з забрудненням навколишнього середовища. Людство вже з початку свого існування поступово нарощувало свій антропогенний тиск на природу, а в останні 80 - 100 років цей тиск досяг максимуму. Суспільство вже досить довго балансує на межі екологічної катастрофи нечуваних масштабів, лише якимось дивом уникаючи останньої.
Навколишнє середовище, а особливо його головний компонент - геологічне середовище (верхня частина літосфери, в межах якої формується мінеральна основа біосфери), інтенсивно змінюється. Техногенний тиск людини з часом все збільшується і набуває все ширшого просторового діапазону, від нижнього прошарку атмосфери до проникнення в літосферу на десятки кілометрів в глибину. Геологічне середовище виступає в ролі “депо” забруднюючих речовин, а його складові: грунти, породи зони аерації та мінерального живлення рослин, донні відклади, гірські породи, поверхневі та підземні води накопичують забруднюючі речовини у різних формах і з часом фіксують антропогенні зміни довкілля. Зростаючий техногенний тиск діяльності людини викликає неухильне погіршення екологічних параметрів довкілля. В першу чергу, це погіршення формується внаслідок щорічного надходження в атмосферу, поверхневі водойми, грунтові води, грунти повітряних викидів промислових підприємств та теплових електростанцій, стоків промислових вод. Потужним джерелом погіршення еколого-геохімічної обстановки є хімізація земель при сільськогосподарській діяльності, що зумовлює надходження нітритів і пестицидів навіть у підземні води. Значні зміни відбуваються під впливом площинних інженерних систем, якими є промислово-міські агломерації та територіально-виробничі комплекси. Масштабне порушення рівноваги верхнього шару порід літосфери відбувається під впливом гірничих робіт, промислової та міської забудови, надлишкового зарегулювання поверхневого стоку. Утворення водосховищ промислових вод призводить до накопиченням величезних водних мас, що, в свою чергу активізує розвиток таких екзогенних процесів, як зсуви, осідання і провали, підтоплення та ін.
Таким чином, забруднення навколишнього середовища є результатом антропогенної діяльності людини і знаходиться в прямій залежності від розвитку певних галузей промисловості та сільського господарства країни .
Не хочу бути голослівним у своїх твердженнях і наведу приклад того, як розробка родовищ залізної руди на Криворізькому залізорудному басейні України негативно впливає на стан довкілля.
Але спочатку у кількох словах охарактеризую екологічне становище на Україні.
В 70 - 80х роках в Україні склалася катастрофічна екологічна ситуація. Україна складала усього 2,7 % території СРСР, але тут було зосереджено майже 25 % його мінерально-сировинної бази. Підприємства гірничовидобувної, збагачувальної, переробної та важкої промисловості, що розташовані на території України, давали 23% від загального об’єму забруднення по всьому СРСР. В зону екологічного лиха потрапило 15 % території України. В атмосферу міст щороку викидалось 22 млн.т шкідливих для людини хімічних речовин та сполук.
Непродумана індустріалізація Нижньої Наддніпрянщини та Донбасу, широке спорудження штучних морів на Дніпрі доповнилось в 70-80 роки спорудженням мережі атомних електростанцій в безпосередній близькості до великих міст. Екстенсивне ведення промисловості, злочинна безпечність вищого керівництва країни призвели до жахливого забруднення повітря, особливо в містах - промислових гігантах. Серед міст СРСР з найбільш високим рівнем забруднення атмосфери кожне п’яте було розташоване на Україні: Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Донецьк, Запоріжжя, Кривий Ріг, Маріуполь тощо. До цих гігантів можна додати ще Нікополь, Горлівку, Стаханов, Миколаїв та ще сотні середніх і дрібних міст та селищ України.
Екологічна обстановка катастрофічно погіршилася після вибуху 26 квітня 1986 року четвертого енергоблоку не Чорнобильській АЕС. Аварія призвела до небаченого забруднення біосфери, радіоактивного опромінення тисяч людей, масового переселення жителів забруднених районів в інші регіони республіки.
Сьогодні Україна вимушена витрачати за різними оцінками від 15 - до 20 % свого валового національного прибутку на вирішення питань, пов’язаних з погіршенням екологічного стану. І тому зрозуміло, що головним завданням України на сучасному етапі розвитку є вирішення, повне або часткове, своїх екологічних негараздів. По суті, це питання виживання України та її народу.
До виникнення серйозних екологічних проблем призвів розвиток видобувної промисловості України, яка за радянських часів досягла величезних масштабів. Особливо розмаху за часів СРСР набув видобуток залізних руд, 46 % загального видобутку яких припадало на Україну.
Наша країна відзначається дуже великими покладами якісної залізовмісної сировини. Це переважно метаморфічні руди докембрійської формації (гематито-мартитові, магнетитові), а також осадкові (бурі залізняки). Перші приурочені до Українського кристалічного щита. На території України зосереджено, як вже відмічалося, 31 % розвіданих руд колишнього СРСР, у тому числі близько 20 % багатих.
Загальні запаси залізних рід України оцінюються в 27,4 млрд.т й складаються з багатих (1,9 млрд.т), а також більш бідних залізистих кварцитів (24,1) та бурих залізняків.
Найбільші поклади залізних руд в Україні розташовано в Криворізькому басейні. Він є найпотужнішим в Україні: загальні його запаси оцінюються в 18,7 млрд.т, на його території розташовані 60 з 83 родовищ залізних руд нашої країни. Крім того, він характеризується набором супутніх корисних копалин, подібним до інших залізорудних районів: Кременчуцького, Білозерського та Керченського. І тому, відповідно до своїх масштабів та запасів, Криворізький залізорудний басейн справляє найбільший екологічний тиск на навколишнє середовище цього району.
Загально відомо, що основу мінерально-сировинної бази Кривбасу складають і найбільше промислове значення мають багаті залізні руди (вони використовуються без збагачення ), магнетити та окислені залізисті кварцити. Багаті руди (вміст заліза 44 - 48 % ) майже не мають шкідливих домішок і розробляються шахтним способом. На початку експлуатації басейну з його надр було видобуто близько 6 млрд.т. руди. На початку 90-х років функціонувало 17 шахт, 5 потужних гірничо-збагачувальних комбінатів (ГЗК-ів), які обслуговують 10 кар’єрів. Залізні руди виходять на поверхню та залягають на глибинах понад 2,5 км. Високоякісні руди (з 50-60 %-м вмістом заліза) видобуваються шахтним способом, відбувається також відкритий видобуток більш бідних руд з вмістом заліза в 35-40 %. Але, на жаль, родовища розташовані занадто сконцентровано, що значно підсилює негативний вплив залізовидобувної промисловості на довкілля.
Екологічні проблеми, викликані гірничовидобувною діяльністю мають комплексний характер. Комплексність пояснюється тим, що розповсюдження забруднюючих речовин віюбувається усіма головними шляхами: повітряним ( під час дроблення, збагачення породи, складування відходів) і водним (під час водовідведення з шахт, стоків з шламосховищ та технологічних стоків при збагаченні).
Крім того, Кривбас - найбільший залізорудний басейн в Україні. На сьогодні в Кривбасі діють: 20 експлуатаційних шахт, 3 дренажних комплекси, 6 гірничо-збагачувальних комбінатів (ГЗК) з найбільшими в Україні кар’єрами та численні кар’єри по видобутку будматеріалів та інших корисних копалин.
Дев’ять величезних залізовидобувних кар’єрів та множина менших, загальною площею понад 100 кв.км, значно зменшують захисні властивості середовища. В місцях їх розташування разом із спотворенням природного рельєфу виникають від’ємні схилові явища - відвали, зсуви, площинні і лінійні ерозії. Групові вибухи в кар’єрах є одним із найбільш інтенсивних джерел забруднення атмосферного повітря району на площі радіусом біля 100 км і більше. Агломераційне виробництво ГЗКІв у значній мірі підвищує концентрацію в атмосфері сірчаного газу, оксиду вуглецю та пилу, який вміщує окисли заліза, марганцю, магнію, кальцію, алюмінію, кремнезему, титану, ванадію, фосфору та інших елементів.
Зони обвалення шахтних полів займають біля 100 км.кв; відвали розкривних порід і некондиційних залізних руд з кар’єрів та шахт - більше 200 кв.км. Останні займають дорогоцінні орні землі, акумулюють значні об’єми атмосферних опадів, що призводить до підтоплення прилеглих ділянок, розвинення зсувів та інших екзогенних процесів. Відвали розкривних порід піддаються вітровій ерозії, що спричиняє пилові бурі та хімічне забруднення грунтів та поверхневих вод.
Дуже актуальною є проблема скиду, утилізації та захоронення високомінералізованих шахтних вод, щорічна відкачка яких у ставки-накопичувачі становить понад 40 млн.куб.м. Вміст солей в них коливається в інтервалі 4,5 - 23 г/л, а загальна площа водойм - приблизно 100 кв.км. Результатом дії цього антропогенного навантаження на довкілля є підтоплення значної площі промислово-міської агломерації та прилеглих територій, що складає понад 500 кв.км. Головною причиною забруднення поверхневих та підземних вод є недосконалість сховищ мінералізованих вод, в результаті чого відбуваються інфільтраційні втрати рідкої фази з наступним забрудненням порід зони аерації, а потім і підземних вод солями (SO4, NH4, NO2 та інші). Від осередків забруднення токсичні компоненти мігрують у підземні води як по водоносному горизонту, так і по вертикалі. Наявність двох водотривких горизонтів (червоно-бурі та київські глини), в багатьох місцях потужністю 3-10 метрів, затримує забруднюючі речовини, але в тих місцях, де ці горизонти відсутні формуються ореоли забруднення підземних вод.
Необхідною умовою видобутку залізних руд з великих глибин є осушення водоносних горизонтів, бо підземні води не дозволяють прокладати шахти на глибинах більше 1300 м, загрожуючи затопленням. Але інтенсивна відкачка підземних вод призвела до виникнення потужної (більше 1000м) депресивної воронки, яка обумовлює виникнення цілої низки негативних техногенних процесів, таких як стиснення грунтів, осідання поверхні тощо.
Аналіз стану природного середовища Кривбасу, погіршення якого зумовлене діяльністю гірничовидобувної галузі, дозволяє зробити висновки, що найбільш потужні і інтенсивні джерела забруднення довкілля пов’язані з наступними міграційними потоками:
|
