У наш час стрімкого розвитку Інтернету в Україні інтернет-реклама стає дедалі більш значним маркетинговим інструментом й більш застосовуваним вітчизняними рекламодавцями способом просування товарів і послуг у Мережі. Це обумовлено, з одного боку, бурхливим характером росту електронної комерції в Україні [1, 81], а з іншого, - низкою специфічних особливостей інтернет-реклами, які виділяють її з комплексу маркетингового інструментарію. На думку фахівців, потенціал реклами в Інтернеті значно вище, ніж маркетингові можливості інших видів реклами, завдяки безпосередності, гнучкості та інтерактивності цього засобу. Інтернет-реклама надає можливість українському рекламодавцю вийти на цільову аудиторію дійсно в глобальному масштабі. Найважливішим достоїнством інтернет-реклами є та обставина, що Інтернет в Україні розвивається набагато швидше, ніж будь-який інший засіб реклами. У цілому, реклама в Інтернеті характеризується високим рівнем потенціалу по важливих параметрах: вибір цільової аудиторії; перевірка реакції аудиторії; імовірність залучення уваги; гнучкість; інтерактивність [4, 418]. Створення повноцінного сайту дозволяє також значно зменшити витрати на здійснення комунікаційної політики, адже реклама в Інтернеті часто дешевше і вигідніше, ніж у газетах чи журналах. Використання Інтернету для реклами дозволяє маркетологу цілеспрямовано сформувати свою цільову аудиторію за віком, статтю, професійною приналежністю та інтересам. Маркетолог може оперативно відслідковувати і коректувати хід рекламної кампанії
У першій половині VII століття лавина арабських завойовників вийшла за межі Аравійського півострова і швидко підкорила сусідні країни. На початок VIII століття кордони створеної ними феодальної держави – Арабського халіфату – поширилися до Атлантичного океану на заході, до річок Інд і Сир-Дар’я на сході, до Кавказького хребта на півночі, а на півдні доходили до берегів Індійського океану і до неродючих пісків Сахари (рис.6.1). В завойовані країни араби принесли засновану Магометом нову релігію – іслам (це слово означає «покірність»), який зіграв таку ж роль у зміцненні феодалізму на Сході, як християнство на Заході. Спочатку культура арабів була нижчою від культури завойованих ними країн. Та незабаром араби увібрали краще з античної культури і культур інших підкорених народів, створивши на цій основі свою власну високу цивілізацію. Загальновідомі досягнення вчених халіфату у медицині, математиці, астрономії, історії, географії. Арабська мова стала загальновизнаною мовою спілкування вчених на Сході, подібно до латині на Заході. Вплив арабської культури продовжував позначатися і після розпаду халіфату на окремі феодальні держави, й навіть після вигнання арабів із завойованих ними країн. У кожній з них, з огляду на обставини, що склалися, архітектура була достатньо самобутньою, але з переважанням загальних рис. Їх формуванню сприяли інтенсивні зв’язки з народами халіфату, схожість шляхів розвитку феодалізму та природних умов, спільність культурних та побутових традицій, загальне віросповідання і т.ін. Засновник ісламу шейх Магомет зробив першою столицею об’єднаної арабської держави місто Мекку, а з 622 року – Медіну. Ця дата вважається першим роком становлення мусульманської культури.
Методологія як поняття в цілому позначає вчення про структури, логічну організацію, методи і засоби діяльності (у тому числі - архітектурної). У рамках загальної методології виділяють методологію науки, вчення про принципи побудови, форми і способи наукового пізнання. Метод (грецьк. - шлях дослідження, теорія, вчення) – це спосіб рішення конкретної задачі, сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності. У філософії – це спосіб побудови й обґрунтування системи філософського знання. Методика – це послідовність виконання певних дій для рішення поставленого завдання в рамках визначеного методу. Методологія архітектури (за визначенням Ю.Євреїнова) – це по-перше, галузь наукового знання, яка вивчає засоби, передумови і принципи організації пізнавальної і практично-перетворювальної архітектурної діяльності. По-друге, до методології архітектури відносять сукупність засобів, прийомів, принципів і підходів, які використовуються в різних видах архітектурної діяльності
Пам'ятки оборонного будівництва займають надзвичайно важливе місце в історико-архітектурній спадщині України. Впродовж багатьох століть вони часто визначали долю не лише окремих населених пунктів, а то й цілої держави. Замки і фортеці першими відбивали ворожі напади і останніми підкорялись завойовникам, першими реагували на всі суспільно-політичні зміни в державі та найнепомітніші новації в науці і мистецтві. Вони є переконливим доказом неперервності історії і її постійної еволюції. Період найактивнішого розвитку бастіонної оборонної архітектури припадає на другу половину XVI – XVIIІ ст. Саме з цього часу на Львівщині залишилось найбільше пам'яток фортифікаційного мистецтва, до яких належать насамперед замкові комплекси у Львові (Високий та Низький замки), магнатські оборонні резиденції у Підгірцях, Золочеві, Жовкві, Бродах, Поморянах, фортифікації Жовкви та Бродів, як зразків реалізації теоретичних проектів так званих "ідеальних міст-фортець". Важливими чинниками виникнення і формування новітніх фортифікацій на терені Речі Посполитої, а відповідно - сучасної Львівської області, був характер зовнішньої загрози її територій. Сприяла поширенню новітніх віянь в оборонному будівництві і внутрішньополітична ситуація польсько-литовської держави, а насамперед поява такої сили як козацтво. Адже артилерія, яку застосовували козаки, включала найновіші західні і турецькі зразки, виготовлені з урахуванням досягнень найкращих європейських і турецьких військових інженерів
Площа виникла в XІV ст. внаслідок регулярного планування забудови за взірцем середньовічних західноєвропейських міст, як центр торговельного та суспільного життя міста. З кожного кута площі виходять дві взаємоперпендикулярні вулиці, котрі закінчувалися біля міських фортифікацій, що опоясували середньовічне місто. Площу розміром 142 х 129 м утворюють 44 будинки і ратуша в центрі. Від початкової готичної забудови, яка загинула під час пожежі 1527 р., збереглися підвали і фрагменти стін з готичними деталями. Дбайливо відновляючи вцілілі мури, нові будинки після руйнівної пожежі міщани будують тільки з каменю та цегли і називають їх кам’яницями. Архітектурний вигляд площі формувався в період розквіту ренесансу у Львові. Ансамбль створювали кращі архітектори — П. Красовський, М. Градовський, П. Барбон, П. Римлянин, Б. Меретин, С. Фесінгер та інші. Будівлі споруджувались за замовленням багатої знаті і заможних купців, оскільки ділянки на центральній площі міста були дуже дорогими. Платився податок від кількості вікон на головному фасаді будівлі. Це наклало свій відбиток на архітектурний вигляд будівель: більшість будинків побудовані на вузьких, витягнутих вглибину ділянках, складаються із головної будівлі, внутрішнього двору і фліґеля.
Переповідають. що хан Осман, побачивши 1621 року фортифікаційне укріплення Кам’янця, запитав: «Хто ж це побудував таке могутнє місто?» - Сам бог - відповіли йому. «Нехай же бог і здобуває його!» - прорік хан. Після цих слів він повернув своє військо від стін Кам’янця. Місто Кам’янець-Подільський вперше згадується у літописах ХІІ ст. На той час Поділля входило до складу Галицько-Волинського князівства. Основна населення міста від часу його заснування була місцеве, українське. Згодом до міста стали прибувати вірменські ремісники й купці. В ХІV-ХVІІ століттях повз місто пролягав шлях татар. На той час вони почували в причорноморських степах і здійснювали набіги на міста Праукраїни. Для посилення оборони і міст будували нові та відроджували старі замки й фортеці. Місце розташування укріплення вибралося таке, щоб підступи до нього захищали природні перешкоди. Відтак перші оборонні укріплення побудували у тих місцях, де можна було проникнути на острів (вузьким перешийком чи коьйоном). Загалом Старий замок подували так, що ріка Смотрич (тече у глибокому яру з крутими скелястими берегами) оперізує немалу ділянку еліптичної форми там, де побудоване Старе місто). Із заходу, де русло річки, до міста примикає замок, розташований на високому плато. Між замком і Старим містом збудували міст, що в першій половині ХVІ ст. був дерев’яний і стояв на кам’яних стовпах. Укріплення Старого замку, можливо, будувалося на місцях давніших укріплень (відомості майже не збереглися). Першу згаду (датовану 1374 роком) про Кам’янець-Подільський замок знаходимо у грамоті князя Юрія Корятовича (володів тоді Поділлям). Замок мав два в’їзди: один з боку міста, а другий з поля, через що й називався Польною брамою. Біля брам були приміщення для воротаря. На території замку побудували будинки для стражників, а також кухню, склади провізії та військових припасів, церкву. Уже в ХV ст. місто стає потужним торгово-промисловим центром, відтак розпочинається його інтенсивна забудова. Але в середині цього століття татарські набіги частішають, тому дерев’яні укріплення (хоча деякі з них одразу були кам’яними) замінено на кам’яні.
Починаючи з першої половини ХІХ ст., в Україні почали здійснюватися біржові операції і використовуватися широкі форми кредитування, що було пов’язано, передусім, з розвитком ярмаркової торгівлі. Значним банківським центром, що, окрім усього іншого, здійснював операції на ярмарках, став Бердичів. Через свої 8 банківських будинків він мав зв’язки з банківськими будинками Петербурга, Москви, Варшави, Одеси. Основні операції банкіри з Бердичева здійснювали на Контрактовому ярмарку у Києві. У 1835-1844 рр. вони привезли туди 500-600 тис. крб. сріблом, а в 1845-1849 рр. – більш 1 млн. крб. Розвитку банків сприяло загальне зростання торгівлі, особливо через чорноморські та азовські порти, більшість яких знаходилась на території України. Позитивну роль при цьому відіграла зовнішньоторговельна політика царського уряду і надання цим портам деяких виняткових привілеїв. Наприклад, царським маніфестом від 10 травня 1817 р. Одесі було “даровано” на 30 років порто-франко. Унаслідок цього Одеса стала місцем зосередження іноземних товарів, що спрямовувалися звідси не тільки у Великобританію, Україну, але і в Польщу, транзитом – в Австрійську імперію, а через Кавказ – у Персію. В Одесі виникли великі банківські будинки, діяльність яких охоплювала все узбережжя Чорного та Азовського морів. Кредитно-розрахункові установи поступово ставали невід’ємною частиною господарського життя України. Їх головне призначення у дореформений період (1861 р.) полягало в підтримці панського господарства. Дворянський банк та інші кредитні установи (“сохранная казна”, “приказы общественного призрения”) надавали позики під заставу маєтків. Іншою важливою рисою дореформеної банківської системи було те, що держава тримала у своїх руках монополію на використання грошових накопичень. Усе це не відповідало інтересам індустріального розвитку країни. Тому з припиненням видачі позик під заставу маєтків (1859 р.) почалася ліквідація кредитних установ. Однак, створюючи нову банківську систему, царський уряд не бажав втрачати провідних позицій у банківсько-кредитній справі. Заснованому у 1860 р. Державному банку були надані, окрім права здійснювати звичайні комерційні операції, й інші важливі функції. Це призвело до того, що разом з Міністерством фінансів Державний банк з цілою мережею своїх контор і відділень на периферії мав вирішальний вплив на діяльність інших банків.
Кредит і кредитні відносини є невід'ємною складовою економічної системи України. Сфера кредитування безпосередньо пов'язана з потребами розвитку національного виробництва. Знаходячись у центрі сучасного грошово–фінансового господарства, обслуговуючи інтереси господарських суб'єктів, кредит опосередковує зв'язки між державою, банком, товаровиробниками і населенням. Нині завдання відновлення виробничого призначення кредиту стає одним із першочергових. Кредитні відносини мають сприяти подоланню економічної кризи в Україні і забезпечувати прогресивний розвиток вітчизняного товарного виробництва. Сьогодні в Україні функціонують підприємства, організації і господарські товариства, засновані на різних формах власності. Це створює різнобій і складнощі в організації кредитних відносин між банками, з одного боку, та підприємствами, організаціями і товариствами – з іншого. В умовах ринкової економіки змінився характер кредитних договорів, коли активну роль стали виконувати обидва їхні суб'єкти на паритетних засадах, що вимагає зміцнення правового поля діяльності кредитора і кредитоодержувача. Питання організації кредитних відносин банків з індивідуальними позичальниками є вельми важливим для країн з перехідною економікою, до яких належить і Україна. Таким чином, є всі підстави вважати запропоноване наукове дослідження актуальним як з теоретичної, так і з практичної точки зору. Виходячи із ступеня наукової проблемності зазначених питань та проблем, а також реальних потреб практики, визначено мету та основ–і завдання дослідження.
Попередні зауваження і загальна характеристика хімічних зв'язків На основі квантової механіки були створені сучасні уявлення про будову й оптичні властивості атомів , в тому числі і багатоелектроних атомів. Перейдемо до вивчення будови й оптичних властивостей молекул - найменших частинок даної речовини, що володіють його основними хімічними властивостями. Молекули складаються з однакових або різноманітних атомів, сполучених між собою в одне ціле міжатомними зв'язками, що іноді називають хімічними зв'язками. Існування молекул як стійких систем показує, що хімічні зв'язки атомів у молекулах повинні бути обумовлені наявністю між атомами деяких сил взаємодії, що зв'язують атоми в молекулах один з одним. Досвід показує, що для того щоб роз'єднати молекулу на її складові атоми, необхідно прикласти деяку роботу. Це означає, що створення молекули супроводжується виділенням енергії. Так, наприклад, два атоми водню у вільному стані мають більшу енергію, чим ті ж атоми, сполучені в двохатомну молекулу. Це є доказом наявності сил, що зв'язують атоми в молекулах, причому енергія, що виділяється при утворенні молекули, є мірою тих сил взаємодії, що з'єднують атоми в молекулах. Далі ми зупинимось головним чином на фізичному змісті сучасного вчення про будову й оптичні властивості молекул і твердих тіл, залишаючи осторонь дуже складний математичний апарат, застосований у сучасній теорії для вивчення цих важливих розділів фізики.
Лавинно – прогонні діоди (ЛПГ) являють собою конструкцію напівпроводникових діодів, принцип роботи яких засновано на виникненні від’ємного опору в діапазоні надвисоких частот, який утворюється внаслідок лавинного помноження носіїв заряду та їх проходження через структуру напівпроводника. Утворення від’ємного опору пов’язано з запізненням в часі цих двох процесів, що приводить до фазового зсуву між струмом і напругою. Дійсно, лавина носіїв заряду формується не миттєво, а впродовж певного проміжку часу, так само як і дрейф лавини носіїв заряду через напівпрвідник. Від’ємний опір виникає на тій частоті, коли полуперіод коливань дорівнюватиме сумі часу утворення лавини носіїв заряду та їх дрейфу через напівпровідник. Процеси утворення від’ємного опору в діодних та транзисторних структурах за рахунок прогонного механізму вперше були розглянуті в 1954 році німецьким вченим В. Шотткі. В 1959 році група вчених під керівництвом О.С. Тагера розробила лавинно-прогонні діоди в Російській Федерації.
Поділись з друзями 
