Вимоглива квантово-механічна теорія випромінювання і поглинання світла, розвинута П. Діраком у 1927—1930 р., базується на положеннях, сформульованих у роботах М. Планка, А. Ейнштейна, Н. Бора й ін. У квантовій електроніці часто використовується більш простий, так називаний напівкласичний опис процесів випромінювання, відповідно до якого система - випромінююча частка і випромінювання розбивається на дві частини: властивості частки (сукупності часток) описуються законами квантової механіки, а випромінювання представляється у виді хвиль з позицій класичної фізики. Відповідно до такого напівкласичного опису, елементарними випромінювачами є атоми, іони, молекули,розглянуті з позицій квантової механіки як квантові системи, що складаються зі зв'язаних мікрочастинок (наприклад, атом складається з ядра й електронів, зв'язаних силами електричної взаємодії). Найважливішою властивістю таких систем є те, що їхня внутрішня енергія, тобто енергія, не зв'язана з рухом системи як цілого, може приймати тільки визначені дискретні значення Ε1 ,Ε2,.., Εn обумовлені рішенням відповідних рівнянь Шредінгера. Сукупність можливих для даної квантової системи енергетичних рівнів називається енергетичним спектром, який можна зобразити графічно у виді набору горизонтальних прямих, пронумерованих знизу догори і характеризується визначеною енергією. Звичайно енергію виражають у джоулях, зворотних сантиметрах чи електронвольтах ( 1 ев = 8066см-1 = 1,6-10-19 Дж).
Коливальні системи діапазону НВЧ конструктивно реалізуються у вигляді областей простору, обмеженого зі всіх сторін металевою оболонкою. Такі коливальні системи дістали назву резонаторів НВЧ. Дана робота знайомить з основними типами резонаторів НВЧ і дозволяє встановити зв’язок між їх конструктивними і електричними параметрами.
Відкриття у 1986 році високотемпературної надпровідності та нового класу металооксидних надпровідників дало потужний поштовх дослідженням в цій області. Досягнуте в 1987 році підвищення критичної температури до Т>90К створило принципово нові можливості для надпровідникової електроніки. Практичне використання надпровідників для створення НВЧ пристроїв дозволяє одержувати унікальні показники характеристик (добротності,чутливості, швидкодії,затухання та інших),які не можливо отримати при використанні звичайних металевих провідниів. Для успішного дослідження високотемпературних (ВТНП) матеріалів,особливо при відсутності задовільних теоретичних моделей процесів,що в них відбуваються, велике значення має створення по можливості більш точних методів і засобів вимірювання їх характеристичних параметрів,із яких одним з основних являється поверхневий імпеданс на НВЧ. Його активна компонента характеризує співвідношення спарених і одиничних носіїв заряду , а уявна компонента- глибину проникнення магнітного поля в ВТНП , а значить , довжину корреляції і вільного пробігу спарених електронів. Із можливих методів вимірювання поверхневого імпедансу найменшу похибку мають резонансні методи, оскільки вони побудовані на основі вимірювань частоти і фази, похибка в визначенні яких значно менша, ніж при амплітудних вимірюваннях.
Державний зовнішній борг являє собою заборгованість за креди¬тами (позиками), залученими з іноземних джерел. Він виступає у вигляді зовнішніх фінансових зобов'язань держави перед нерези¬дентами. Тобто держава виконує роль позичальника або гаранта по¬гашення цих кредитів (позик) іншими позичальниками. Отже, до складу державного зовнішнього боргу входять: прямий державний зовнішній борг, що формується через за¬лучення іноземних кредитів, безпосереднім позичальником за якими є держава, та випуск державних цінних паперів у вигляді зовнішніх державних позик. Обслуговування цієї частини зовнішнього держав¬ного боргу здійснюється за рахунок коштів державного бюджету; умовний державний зовнішній борг, який формується за раху¬нок іноземних кредитів, залучених іншими позичальниками під дер¬жавні гарантії (гарантований державою борг). Відповідальність що¬ до обслуговування цих кредитів несе безпосередній позичальник, який самостійно погашає іноземні кредити за рахунок власних кош¬тів, тому фінансові зобов'язання держави щодо погашення таких кредитів мають умовний характер. Але у разі невиконання безпосе¬реднім позичальником своїх боргових зобов'язань перед нерези¬дентом згідно з умовами угоди про позичання набуває чинності державна гарантія щодо виконання платежів на користь іноземного кредитора. У такому разі умовні державні фінансові зобов'язання стають прямими. Державний зовнішній борг разом з приватним негарантованим дер¬жавою зовнішнім боргом створюють валовий зовнішній борг країни. Обслуговування зовнішнього боргу є одним з елементів процесу управління зовнішнім боргом країни. Вироблення ефективної стра¬тегії управління зовнішнім боргом, зокрема державним зовнішнім боргом, особливо в умовах його швидкого зростання, є багатогран¬ною проблемою. Розв'язання цієї проблеми потребує узгодженої взаємодії всіх відомств та установ, що відповідають за здійснення процесу управління на всіх його етапах: від вироблення стратегій зовнішнього запозичення, обслуговування накопиченого зовнішньо¬го боргу до моніторингу, аналізу і прогнозування обсягів зовніш¬нього боргу, спроможності країни забезпечити майбутні платежі з його обслуговування та оцінки механізму впливу зовнішнього запо¬зичення на макроекономічну ситуацію в країні.
Світова система центральних банків у їхньому сучасному вигля¬ді створена відносно недавно. До середини XVІІІ ст. комерцій¬ні і центральні банки не розрізнялися. З розвитком кредитної системи відбувається процес централізації банкнотної емісії в окре¬мих великих комерційних банках. При цьому монопольне право на випуск грошових знаків (банкнот) поступово закріплюється лише за одним банком. Такий банк у різні часи називався по-різному. Спочат¬ку — емісійним або національним, а згодом — центральним, що від¬повідало його керівній ролі у кредитній системі тієї чи іншої країни. Уперше у світовій практиці центральний банк було створено у Швеції (Риксбанк) у 1668 р. Дещо пізніше, у 1694 р., засновано Банк Англії. Проте на той час центральні банки ще не мали виключно¬го права на емісію грошових знаків. Їхні функції відрізнялися від функцій сучасних центральних банків. Так, призначенням Банку Англії спочатку було фінансувати торгівлю і промисловість, Банку Нідерландів — внутрішню і зовнішню торгівлю. Центральні банки сучасного типу виникли лише в XIX ст. Нині майже в усіх країнах світу функціонують центральні банки. Однак між ними є суттєві від¬мінності, які пояснюються особливостями політичного та фінансо¬во-економічного розвитку окремих країн.
Метою діяльності служб банківського нагляду Національного банку України є заохочення внутрішнього «самонагляду» тих комерційних банків, які він конт¬ролює. Це вимагає від керівництва банків розроблення та впровад¬ження відповідних механізмів управління ризиком з метою забезпе¬чення фінансової стійкості та дотримання вимог законодавчих та нормативних актів. Основне завдання банківського нагляду полягає в тому, щоб з допомогою використання прийомів як виїзного, так і безвиїзного контролю забезпечити безперервний нагляд за банками. Першочерговим завданням безвиїзної наглядової діяльності є моніторинг ста¬ну та умов діяльності кожного закладу через контроль щомісячних і квартальних звітів. Головним завданням виїзного інспектування є перевірка достовірності інформації, поданої у цих звітах, та оцінка здатності керівництва розробляти та підтримувати відповідні поло¬ження, механізми й процедури та систему контролю ризику у комер¬ційному банку. «Якісний» аналіз процесу управління ризиком може бути здійс¬нено лише виїзним інспектуванням. Інспектування доповнює та деякою мірою опирається на роботу, проведену внутрішніми та зовнішніми аудиторами. Зовнішні ауди¬тори залучаються керівництвом, щоб упевнитися, що бухгалтерські та інші записи та проводки відповідають установленим вимогам і що фінансові звіти правильно відтворюють фінансовий стан та умо¬ви установи. При цьому внутрішні аудитори несуть відповідальність за оцінку системи внутрішнього контролю та інформаційної систе¬ми управління. Інспектування саме по собі зосереджується на оцінці, тоді як аудит — на перевірці.
Поняття здорового способу життя. З позицій викладеного розуміння феномена здоров`я людини походить визначення поняття здорового способу життя (ЗСЖ): це все в людській діяльності, що стосується збереження і зміцнення здоров`я, все, що сприяє виконанню людиною своїх людських функцій через діяльність з оздоровлення умов життя - праці, відпочинку, побуту. Складові ЗСЖ містять різноманітні елементи, що стосуються усіх сфер здоров`я - фізичної, психічної, соціальної і духовної. Найважливіші з них - харчування (в тому числи споживання якісної питної води, необхідної кількості вітамінів, мікроелементів, протеїнів, жирів, вуглеводів, спеціальних продуктів і харчових добавок), побут (якість житла, умови для пасивного і активного відпочинку, рівень психічної і фізичної безпеки на території життєдіяльності), умови праці (безпека не тільки у фізичному, а й психічному аспекті, наявність стимулів і умов професійного розвитку), рухова активність (фізична культура і спорт, використання засобів різноманітних систем оздоровлення, спрямованих на підвищення рівня фізичного розвитку, його підтримку, відновлення сил після фізичних і психічних навантажень). Для усвідомлення ЗСЖ важливі поінформованість і можливість доступу до спеціальних профілактичних процедур, що мають уповільнювати природний процес старіння, наявність належних екологічних умов, інших складових ЗСЖ, що стосуються переважно не тільки фізичного і психічного, а також соціального і духовного здоров`я.
Вплив на організм людини сонячного випромінювання.
Погода і самопочуття людини; дія вітрів на організм.
Механізми дії температури і вологості; шляхи адаптації людського організму до температурного фактору.
Вплив коливань концентрацій кисню, озону, вуглекислого газу на людський організм.
Екологічні аспекти того чи іншого захворювання залежать від його причин, які ділять на декілька категорій:
1. Безпосередньою причиною порушення нормальної життєдіяльності організму і виникнення патологічного процесу можуть бути абіотичні чинники навколишнього середовища. Очевидно те, що географічний розподіл низки захворювань, пов’язаний з клімато–географічними зонами, висотою місцевості, інтенсивністю інсоляції, переміщення повітря, атмосферним тиском тощо.
2. Біотичний компонент навколишнього середовища у вигляді продуктів метаболізму рослин та мікроорганізмів, патогенних мікроорганізмів, отруйних рослин, комах та небезпечних для людини тварин.
3. До цієї категорії відносять патологічні стани, пов’язані з антропогенними чинниками забруднення навколишнього середовища: повітря, ґрунт, вода, продукти промислового виробництва. Сюди також віднесено патологію, що пов’язана з біологічними забрудненнями від тваринництва, виробництва продуктів мікробіологічного синтезу (кормові дріжджі, амінокислоти, ферментні препарати, антибіотики, мікробні та антибактеріальні інсектициди тощо).
Крім хвороб, які виникають безпосередньо під впливом несприятливих умов навколишнього, існує велика група захворювань, які проявляються поганим пристосуванням організму, його окремих органів і систем через генетичний дефект, особливості імунітету тощо.
Як вже відзначалось раніше, серед захворювань неінфекційної природи перші рангові місця посідають хвороби органів дихання, системи кровообігу, злоякісні новоутворення, травми та отруєння, психічні розлади, спадкові хвороби. Розглянемо деякі закономірності захворюваності населення України залежно від чинників навколишнього середовища.
Як згадувалося раніше, зовнішнє (навколишнє) середовище включає в себе природне середовище і соціальне середовище. Природне середовище складається з біосфери, гідросфери, атмосфери та літосфери, які перебувають під впливом космосфери. Природне середовище існує як у природному, так і в зміненому (антропогенному) вигляді.
Соціальне середовище складається з різноманітних підсистем соціальної інфраструктури суспільства. Чинники кожної підсистеми справляють суттєвий вплив на стан здоров’я населення.
Основне завдання даної лекції — це розглянути вплив фізичних факторів навколишнього середовища на організм людини.
Відомо, що природне середовище утворює визначені, найчастіше специфічні умови для зберігання та розвитку здоров’я. Зараз вже не викликає сумнівів такий причинно–наслідковий ланцюг: сонячна активність — збурення магнітосфери та іоносфери — зростання напруги електромагнітного поля Землі — реакція організму. Головним збудником життєдіяльності на нашій планеті є сонячне випромінювання з усіма його електронними та іонними потоками і спектрами. Сонячна активність сприяє таким фізико–хімічним процесам, як коливання атмосферного тиску, температури, ступінь вологості повітря, та іншим, які позначаються на стані серцево–судинної та нервової систем, психіці та поведінкових реакціях людини.
Так, наприклад, встановлено, що існує тісний зв’язок між смертю, народжуваністю та сонячною активністю. З виникненням плям на Сонці у людей псується настрій, знижується працездатність, порушується ритм життя. У цей період реєструють підвищення загострень хронічних хвороб, насамперед серцево–судинної системи та ЦНС, дорожнього травматизму. Відомо, що короткі хвилі ультрафіолетового випромінювання Сонця згубно впливають на живий організм, вони поглинаються нуклеїновими кислотами, що призводить до генетичних мутацій, водночас збільшується кількість злоякісних утворень — раку, саркоми, лейкозу.
З кліматичними чинниками, а саме: температурою, вологістю, вітрами, погодою і т.п., тісно пов’язані функціональні стани та захисті реакції організму, а також мотивація поведінки, що в свою чергу, може призвести до виникнення низки захворювань, в тому числі і психічних розладів.
Політична боротьба українського народу за Українську Державу ввійшла в повну фазу. На це склалися ріст внутрішньої сили українського народу і зовнішня політична обстановка. Виявом цієї організованої боротьби є Українська Повстанча Армія (УПА). УПА, обороняючи український народ перед терором окупантів, творить збройну силу, яка закріпить здобутки Української Національної Революції, та, перетворившись в Українську Народну Армію, стане на захист УССД перед зовнішніми ворогами. УПА – це збройна сила українського народу, боротися в рядах УПА – це почесний обов’язок кожного громадянина України. УПА бореться: • За самостійну Соборну Українську Державу на українській землі. • За новий справедливий лад і порядок в Україні без панів, поміщиків, капіталістів та більшовицький комісарів. • За новий справедливий міжнародний лад і порядок в світі, побудований на пошануванні прав кожного народу та його незалежний всесторонній розвиток у власних державних формах. • Проти німецького та московського імперіялістичних наїзників, що змагають до поневолення та знищення українського народу. • Проти імперіялізмів, як джерела воїн і поневолення народів. Більшовицьких парашутистів УПА вважає за передовий загін московських імперіалістів і поборює нарівні з німецькими грабунковими бандитами.
Стійкий розвиток залізничного транспорту варто реалізувати з дотриманням екологічних вимог. За останнє 10-річчя проблема негативного впливу транспорту в цілому і залізничного транспорту зокрема на стан навколишнього середовища отримала глобальний масштаб. У зв'язку з цим комісія Європейського Співтовариства (ЄС) визначила транспорт як одне із найбільш значних джерел забруднення. Не дивлячись на те, що залізничний транспорт з усіх інших видів транспорту є найбільш безпечним, ця проблема особливо актуальна для України, тому що вона по щільності залізничної мережі і вантажонапруженості перевищує багато інших країн Центральної Європи. З огляду на те що в Україні напружено функціонує й автомобільний транспорт, ці два фактори можуть значно вплинути на екологію країни. Крім того, більшість залізничних ліній України споруджувалися 30-40 і більш років тому переважно без дотримання елементів екологічних вимог, давно вичерпали свою пропускну здатність і мають потребу в модернізації. Крім магістральної мережі, господарство залізничного транспорту містить у собі тисячі вокзалів і вантажних дворів, велику кількість локомотивних і вагонних депо. Тому проблема екологизаціі залізничного транспорту дуже важлива.
Поділись з друзями 
