Київська Русь — одна з могутніх держав Європи IX—XII ст. Вона відіграла
велику роль в історії східних слов'ян та інших слов'янських народів.
Давньоруська держава сприяла їх суспільно-політичному, економічному та
культурному розвитку.
Древня Русь впливала на міжнародне життя Європи, підтримувала і
розвивала торговельні, політичні й культурні зв'язки з багатьма країнами
Заходу і Сходу. Вона тісно співпрацювала з Візантією, Німеччиною, Францією,
Угорщиною, скандинавськими країнами, а також зі східнослов'янськими —
Польщею і Чехією. Активно розвивалися культурні відносини з південними
слов'янами, особливо з Болгарією; як відомо, південнослов'янська писемність
справила вплив на писемність Русі, а з XI—XII ст. починається зворотний
вплив Русі на південнослов'янську писемність. Це ще раз підтверджує
спільність походження, мовну спорідненість східних, західних і південних
слов'ян, близькість їхніх культур та історичної долі.
Руські купці торгували в державах Поволжжя, Волзькій Булгарії, Хозарії,
доходили в Середню Азію до Багдада. Не залишалися поза увагою також народи
Кавказу і Закавказзя.
Діти київських князів були пошлюблені з більшістю царських родин
Європи, що також зайвий раз підтверджує впливовість Київської Русі на
політичне життя своїх сусідів.
Спільність мови, території, духовної та матеріальної культури, спільна
світоглядна позиція, державно-політичне життя, правові відносини ("Руська
Правда"), спільна боротьба з ворогами сприяли формуванню в народів
Київської Русі свідомого ставлення щодо об'єднання руських земель в одну
державу.
Кирило та Мефодій – просвітники слов'ян
Святі рівноапостольні просвітники слов'ян, брати Кирило та Мефодій
народилися в грецькому місті Солуні. Мефодій як воїн, напевно, був
правителем Болгарського князівства. Згодом, прийнявши чернечий сан,
оселився в одному з монастирів на горі Олімп.
Константин (у чернецтві Кирило) здобув освіту у кращих учителів
Константинополя, зокрема у Фотія, майбутнього патріарха. За обдарованість
та різнобічні знання сучасники назвали Кирила Мудрим. Згодом він перебрався
зі столиці Візантії до монастиря, де вже жив Мефодій. Брати взяли на себе
важкий послух — нести слово істини людям. Якось тримаючи шлях до хозар,
Кирило та Мефодій зупинились у Корсуні, де в "чудесний спосіб" сподобили
мощі священномученика Климента, а Константин знайшов Євангеліє та Псалтир,
писані "руськими письменами", а також зустрів русина, який говорив мовою
руською, і від нього перейняв її.
Почувши про освіченість і мудрість братів, моравський князь Ростислав
запросив їх пропагувати слово Боже мовою слов'ян. Вони дали згоду.
Разом із братом святим Мефодієм та учнями Гораздом, Климентом, Саввою,
Наумом і Ангаляром святий Константин уклав слов'янську абетку, переклав
863року Євангеліє, Апостола, Псалтир та вибрані Божі книги.
Володимир Великий у культурному розвитку
По смерті Ярополка Володимир (980— 1015) стає повновладним господарем
держави, до якої входило майже 20 різних земель — слов'янських, фінських,
тюркських. Спільною для них була княжа влада.
У цих землях постійно спалахували повстання, які Володимир придушував,
але військова сила не забезпечувала спокою. Тоді Володимир вирішив змінити
внутрішню політику, насамперед щодо війська: відмовився від найманців і
сформував власне воїнство, з яким був у приязних стосунках.
Із цього середовища створюється власний кабінет. Історичні хроніки
зберегли імена Володимирових соратників: Добрині, Вовчого Хвоста, Блуда та
ін. Цю політичну акцію відзначають і билини, де знову зустрічаються
Добриня, Альоша Попович, Ілля Муромець, Дюк Степанович. Володимир
ліквідував кабінет місцевих "ясних князів" і роздав землі своїм
дванадцятьом синам. Отже, він створив найбільшу в Європі державу, основою
якої стала централізована влада, із сильною економікою, зі сталими
торговельними і дипломатичними зв'язками.
Проте ця могутня імперія не мала єдиної ідеології. Якщо говорити
термінами сьогодення, у ній функціонувала неорганізована багатопартійна
система. Володимир, силою здобувши золотий стіл і розширивши державу,
розумів, що утримати її можна лише з допомогою консолідуючої сили, якою на
той час була релігія. Прораховувались усі варіанти — політичний і
світоглядний — як самим князем, так і його радниками. Потрібна була
програма, що задовольнила б і народ, і владу, і сильного сусіда. Язичництво
не влаштовувало. Після довгих вагань та аналізу всіх чинників зупинилися на
православному християнстві як найближчому для слов'янської Русі.
Християнство не було чимось невідомим для русичів, їм імпонували
позиції православ'я, які не мали подвійних трактувань і були досить
гуманними порівняно з католицизмом, особливо у викладі Блаженного
Августина, де людині відводилася пасивна роль, заздалегідь визначена вищою
силою.
Після хрещення Русі Володимир закладає школи, куди набирає дітей із
сімей як свого оточення, так і жителів міста з наказом: державі потрібні
освічені люди. Вірогідно, одночасно з освітніми школами засновувалися школи
для підготовки священиків. Розпочалося зведення успенської церкви, відомої
як Десятинна — першого православного храму Київської Русі.
Прийнявши християнство, Володимир заснував школи, в яких готувалися
власні кадри, перейняв кращі зразки містобудівництва та архітектури,
живопису, науки, філософії, книгописання. Він увів Київську Русь у коло
високорозвинених країн Європи.
Ярослав Мудрий і культурний розвиток Київської Русі.
Після тривалої міжусобної боротьби на Київський стіл сідає Ярослав
(1019— 1054), прозваний Мудрим, який єдино-владно правив 18 років. Великою
мірою він упроваджував усе краще, чого досяг Володимир: розширював кордони
держави, зміцнював економічні й дипломатичні зв'язки із
західноєвропейськими володарями. Зокрема, він пошлюбив своїх дітей з
багатьма королівськими дворами — Польщі, Німеччини, Саксонії, Франції,
Скандинавії, Норвегії, Швеції. Про це розповідають скандинавські саги,
німецькі хроніки та інші історичні джерела. Скрізь, куди приходили дочки
Ярослава, вони несли із собою багатий посаг, міцні моральні засади та
високий рівень культури. Історичні хроніки розповідають про шлюб Анни
Ярославни з королем Франції Генріхом І. Ще за життя чоловіка вона стала
співправительницею Франції. Це підтверджують багато актів погоджувальними
записами: "За згодою дружини моєї ..." або "... у присутності королеви
Анни". Після смерті Генріха І Анна була регентшею і досить успішно
управляла королівством. Із собою вона привезла слов'янське Євангеліє, на
якому присягали всі наступні правителі під час коронування. На терени
Франції Анна принесла найвищі досягнення культури України-Руси і гідно їх
продовжила.
За Ярослава засновуються монастирі Св. Юрія та Св. Ірини,
започатковується чернецтво в Печерах за селом Берестовим, де невдовзі
побудований Печорський монастир — майбутній осередок культури. Серед ченців
було багато освічених людей, які навчали грамоти, малювання, мозаїчної
справи, переписування книжок, співу. У той час на Русі вже існували нотний
спів і нотне (крюкове) письмо.
Ярослав організував світську школу, де близько 300 дітей навчалися
грамоти та іноземних мов. При Святій Софії працювали переписувачі та
перекладачі книжок, про що літописець говорить: Ярослав многи книги списав,
положив церкви Святой Софии", зібрав першу в Україні бібліотеку.
Ярослав зібрав навколо себе освічених людей — Никона, Нестора
літописця, митрополита Іларіона та ін. Було укладено перший літописний
звід, розвивалися писемність та оригінальна література, сформувались елітні
та інтелектуальні династії, наприклад Свенельд, його син Малк-Мстиша, внук
Добриня, правнук Костянтин, посадник Новгорода, його син Остромир, для
якого переписано відоме Євангеліє, син Остромира воєвода Вишата, син його
Ян, діяч часів синів Ярослава — 7 поколінь.
Зібрані Ярославом висококультурні люди, за твердженням М.
Грушевського, були першою академією наук України-Руси. Вони уклали "Руську
правду", літописи, літературні зводи, які й сьогодні мають велику цінність.
Ярослав був визначним будівничим. За його правління розпочалося кам'яне
будівництво, зокрема Софії Київської. Київ істотно розширився, обнесений
валами, що були складними інженерними спорудами; при цьому було зведено
чотири в'їзні брами: Лядську, Жидівську, Угорську та Золоту (пізніше Золоті
ворота). Активно розвивалося цивільне будівництво: зводилися дво і
триповерхові будинки з балконами та галереями. На Подолі розміщувалися
торговий центр, пристань і 8 ринків. Про це розповідає німецький воїн
Тітмар Марзебурзький, що був у Києві 1018 року.
Доба Ярослава відома також великим піднесенням мистецтва. Храм Софії
був своєрідним музеєм, що стояв у ряду кращих пам'яток Європи XI ст. Впливи
романського, вірменського та візантійського мистецтв злилися в один потік,
який дав ту неповторну єдність і своєрідність, чим і нині пишається
український народ. Зведення як храмів, так і світських споруд завдяки
старанням Ярослава поширилося в усій Україні.
Характерні особливості рукописної книги Київської Русі
Рукописна книга Київської Русі має певні, притаманні тільки їй
особливості. Уже майстрів перших відомих нам книг характеризували високий
рівень художньої культури, довершений смак. Перше, що варто зазначити, це
різноманітні формати та обсяги книг залежно від змісту та призначення: або
великий фоліант близько тисячі сторінок пергаменту чи паперу, або невеличка
книжка кишенькового розміру. Вони виконані й скомпоновані гармонійно, а їх
обсяг відповідає формату. Це свідчить про високий рівень майстерності
переписувача та художника, які робили книгу.
У рукописній книзі провідне значення має шрифт — устав та напівустав,
скоропис використовувався дуже рідко. Устав та напівустав давали можливість
зробити красиву, ритмічно насичену сторінку. Як правило, текст писали у два
кольори: чорним і червоним. Червоним •— перші рядки, звідси вираз "червоний
рядок", а також окремі слова або речення, на які читач повинен був звернути
особливу увагу. У рукописах великого формату текст компонувався у два
стовпчики. У книжках малого розміру на кінцевих сторінках за наявності
вільного місця текст закінчувався фігурним трикутником.
Перед писанням сторінки розлініювали писалом з рогу, без барвника, при
цьому визначали також поля. Лівий бік завжди ідеально рівний, а рядки
праворуч під це правило не підпадали. Порожні місця заповнювали різними
позначками: крапками, рисочками тощо; часто їх виконували кіновар'ю.
Допоміжний апарат — колонтитули, колонцифри — також писали червоним
кольором — це робило книгу ошатною і святковою.
В оформленні староруської книги широко використовували декоративний
елемент — в'язь. Це специфічний вид написання літер, коли назва або слово
відігравали роль орнаменту, їх писали червоною фарбою, а в престижних
виданнях — золотом.
Рукописна книга була насичена ініціалами, що виконували декоративні й
символічні функції. Вражає їх розмаїтість: геометричні, каліграфічні,
рослинні, сюжетні та змішані мотиви. Нерідко зустрічаються зображення
сценок повсякденного життя, фігурки рибалок, сіячів, орачів, воїнів тощо.
Ініціали-гіганти, що характерні для європейської рукописної книги, у
руській майже не зустрічаються або зустрічаються дуже рідко, причому за
кольором дуже барвисті: червоні, сині, жовті, зелені та золоті.
Широко і зі смаком на сторінці компонувалися заставки, їх завдання —
привернути увагу читача до початку розділу. В одній книзі могло бути від 3
до 6 заставок, але відомі рукописи, де їх набагато більше. У композиції
окремих заставок вводилися зображення святих. Слід наголосити, що орнаменти
будувалися на традиційних елементах та колористичних рішеннях української
народної творчості. В окремих випадках використовували кінцівки, ще рідше —
рамки і таблиці.
Важливою частиною художнього оформлення рукописної книги були
мініатюри. Вони поділяються на вихідні, або лицеві, й ті, що власне
"відкривають" текст. Зображення займало цілу сторінку. Ілюстрації
"розсипані" по всьому тексту: чверть- та півсторінкові, оборкові, на полях.
Характерна особливість цього періоду — велика кількість ілюстрацій, що
становили цикли по два-три, а то й більше зображень. Окрім функції
оздоблення мініатюри допомагали глибше засвоювати зміст. Рукописи з великою
кількістю ілюстрацій прийнято називати лицевими. Це прекрасні,
високохудожні твори.
Усі рукописні книги "одягалися" в оправи для захисту та надання
ошатного вигляду. Для виготовлення оправи використовувалися добре висушені
й оброблені дошки, які надійно скріплялися з блоком, їх покривали шкірою, а
подекуди й коштовними тканинами, металевими прикрасами — жуковинами та
середниками, які були багато орнаментовані. Жуковини прикрашали золотою
сканню, філігранню, зерню, фініфтю, а на середниках малювали сюжетні сцени
зі святого письма або житія. Такі оправи називались окладними. Обов'язковим
елементом були орнаментовані застібки, відлиті з металу, найчастіше з
бронзи.
За окремим замовленням обріз рукописної книги оброблявся спеціальним
інструментом по кольоровому або золотому тлу. Ця техніка називалася
басменням. Відтак книга була схожа на коштовну річ або ювелірний виріб.
Більшість майстрів рукописної книги невідома, лише зрідка ми подибуємо
згадки про імена, але вони не достовірні. Напевно можна говорити про школу
або спрямування в оформленні книги, характерні лише для певного регіону, де
активно використовувалися місцеві особливості декоративного мистецтва та
кращі досягнення рукописання в Європі. Рукописні книги стали цінним
надбанням нашої культури.
|
