Передовсім, зазначає Дж. Локк, прибічники теорії вро джених ідей посилаються на факт загальної згоди люде( щодо окремих понять, принципів, самоочевидних істин. Як уважають картезіанці, на користь існування вродженим ідей свідчить існування таких умоглядних і практични?! принципів, до яких, наприклад, належить логічний закон суперечності, згідно з яким річ одночасно не може бути і не бути. Найважливішою такою ідеєю є також ідея Бога Натомість Дж. Локк доводить, що насправді таких прин ципів, які б визнавалися усіма без винятку людьми, не іс нує. Скажімо, багато так званих вроджених ідей не знайомі дітям, дикунам або ідіотам. Той же закон суперечності ві домий лише обмеженому колу освічених людей. Багато людей взагалі не має найменшої уяви про такі речі, як субстанція. Що ж до ідеї Бога, котра згідно з картезіансь кою філософією лежить в основі всієї пізнавальної діяль ності людини, то різні народи мають різні уявлення пре Бога, а деякі з них узагалі живуть без такої ідеї. Практич ні принципи або вимоги моралі, якими керуються у своєму житті ці народи, також різняться між собою і часто навіть мають протилежний зміст. Дж. Локк указує на відносний характер усіх моральних норм.
Питання про взаємозв'язок математики і філософії вперше був заданий досить давно. Аристотель, Бекон, Леонардо і Вінчі - багато великих розумів людства займалися цим питанням і досягли видатних результатів. Це не дивовижно: адже основу взаємодії філософії з якийсь із наук складає потреба використання апарату філософії для проведення досліджень у даній області; математика ж, безсумнівно, найбільше серед точних наук піддається філософському аналізу (у силу своєї абстрактності). Поряд із цим прогресуюча математизація науки робить активний вплив на філософське мислення. Спільний шлях математики і філософії почався в Древній Греції біля VI століття до н.е. Не стиснуте рамками деспотизму, грецьке товариство тієї доби було подібно живильному розчину, на якому виростило багато чого, що дійшло до нас у сильно зміненому часом вигляді, проте зберігши основними, закладену греками ідею: театр, поезія, драматургія, математика, філософія. У цій роботі я спробував простежити за процесом формування, розвитку і взаємний вплив математики і філософії Древньої Греції, а також привести різноманітні точки зору на рушійні сили і результати цього процесу.
На усьому шляху свого історично-соціального розвитку людина намагається знайти відповідь на найбільш спільні і глибокі питання: що являє собою навколишній світ і яке місце і призначення людини в цьому світі? Що лежить в основі всього існуючого: матеріальне або духовне? Чи підпорядкований світ яким-небудь законам? Чи може людина пізнати навколишній світ, що являє собою це пізнання? У чому сенс життя, її мета? Такі питання є світоглядними. Центральна світоглядна проблема - відношення мислення до буття, людини до світу, свідомості до матерії, духу до природи, ідеального і матеріального, що є первинним. У такий спосіб формується основне питання філософії, тому що через ставлення людини, його мислення, свідомості, духовній, психічній діяльності усвідомлюється місце людини у світі, його призначення, сенс існування. Хоча багато філософів не визнають питання про відношення мислення до буття основним питанням філософії, до нього зводяться інші питання, що дають у сукупності цілісну картину світу. Дати таку картину, уявити світ як ціле - світоглядна функція філософії.
Біля колиски нового бачення наукових проблем стоїть знаменитий англійський політичний діяч і філософ ФРЕНСІС БЕКОН (1561-1626).У своїй праці “Новий органон” Бекон обгрунтовує погляди на мету і призначення науки, розробляє основні принципи індуктивного методу дослідження. Афоризм Бекона “Знання – сила” до цього часу с символом науки. Життя Ф.Бекона – це шлях боротьби й слави. Вчиться в Кембріджі і Парижі, вивчає право, проходить підготовку до державної служби. При королеві Єлизаветі він – радник з надзвичайних справ, а при королі Якові I робить блискучу кар’єру, посідає вищі державні посади: 1617р.- лорд охоронник королівської печаті, 1619р. – великий канцлер, 1620р. –одержує титул барона Веруламського, віконта Сент-Алабамського. Двірцеві інтригі, заздрощі, наклепи призвели до його утисків. Він був ув’язнений в Тауер, кінець життя провів у своєму маєтку. Помер від простуди, яку дістав під час дослідів по замороженню продуктів харчування.
Відображення — це загальна властивість матерії. Рух — не що інше як всезагальний спосіб буття матерії. Сам рух тлумачиться як взаємодія, а відображення — це властивість матеріальних систем відтворювати у сво їх змінах властивості інших систем, що взаємодіють з ними. Свідомість як одна з форм відображення виникає на певному рівні розвитку матерії. В основі її лежить інформаційне відображення, яке з'являється у живій природі. Воно є таким типом відображення, за якого будь-яка система здатна використати його результати для своєї дії у зовнішньому середовищі або як здат ність активного використання результатів зовнішнього впливу.
Інформаційне відображення має сигнальний харак тер. Фактори зовнішнього середовища живий організм сприймає для реалізації своїх потреб, закладених про грам щодо забезпечення життєдіяльності. Фактори і стан зовнішнього середовища не пов'язані безпосередньо з існуванням організму, тобто вони не задовольняють його біологічні потреби, але виконують роль сигналу, що означає настання ситуації, яка уможливлює їх задово лення. Таким чином, механізм інформаційного відобра ження опосередковується внутрішньою програмою організму. Наприклад, темрява не задовольняє потребу в їжі нічних мисливців, але настання темряви подає сигнал про початок полювання.
Аналогією називається такий умовивід, в якому від схожості предметів в одних ознаках робиться висновок про схожість цих предметів і в інших ознаках. Умовивід за аналогією відбувається так: якщо порів нюючи два предмета, встановлюють, що предмет А має ознаки аbсd, а предмет В має ознаки аbс, то роблять здогадний висновок про те, що предмет В має і ознаку d. Схематично структуру умовиводу за аналогією мож на записати так: А має ознаки аbсd. В має ознаки аbс. Отже, В має ознаку d Під час розслідування кримінальної спра ви про пожежу на складі слідчим було встановлено, що пожежа виникла перед ревізією; у день пожежі завіду вач складу був у від'їзді; на складі, через систематичні крадіжки, утворилася велика нестача товарів; пожежа виникла внаслідок навмисного підпалу складу сторон ньою особою, котра отримала винагороду за підпал від завідувача складу. Розслідуючи іншу справу про поже жу на складі, слідчий установив, що тут, як і в першому випадку, пожежа виникла перед ревізією; у день поже жі завідувач складу був у від'їзді, на складі було вияв лено велику нестачу товарів, яка виникла внаслідок крадіжок протягом тривалого часу, пожежа виникла в результаті навмисного підпалу.
Знайомство з філософією І. Канта взагалі можна визнати не тільки гарним початком вивчення філософії, але і неабиякою школою для розвитку самостійного мислення. Фактично всі різновиди сучасної філософії, так чи інакше, мають першоджерелом вчення І. Канта, його ідеї піддалися осучасненню, змінам, але продовжують жити. Канта прийнято називати основоположником німецької класичної філософії. Дійсно, майже усі види класичного і сучасного філософствування, у тій чи іншій мірі, звертаються до творчості цього мислителя. Його праці поклали початок знаменної традиції в європейському духовному розвитку. Суть її полягає в тому, що кожен подальший крок уперед розглядається як переосмислення накопиченого теоретичного багатства, що дбайливо зберігається, але не перетворюється у фетиш. Ідеї Канта піддалися трансформації, але продовжують жити. Особливо актуальні вони на даному етапі розвитку людського суспільства - у період гуманізації всіх галузей знання, у тому числі і філософії. Канта порівнюють із Сократом, тому що філософія його людяна. Сократ уперше звів філософію з небес, затвердив на землі, відвернувся від космосу і зайнявся людиною. Для Канта проблема людини стоїть на першому місці, він не забуває і про всесвіт, але головне для нього людина. Кант міркував про закони буття і свідомості з однією тільки метою: щоб людина стала людяніше. Щоб не заважали її свідомості утопії й ілюзії.
Зигмунд Фрейд народився 6 травня 1856 року в Фрейберзі, провінційному місті, в сім'ї дрібного торговця. Незабаром сімейство Фрейдів переїхало в Лейпціг, а потім до Відня. З.Фрейд ріс в сім'ї, в якій релігійні традиції і звичаї вже втратили силу. Його батько дотримувався ліберально-просвітницьких поглядів і, а твердженням домашніх, був “закінченим вільнодумцем”. Ще до народження сина він перестав відвідувати синагогу, а згодом і зовсім відмовився від культових і побутових розпоряджень іудаїзму. Під впливом батька в хлопчикові рано прокинулася любов до книг і пристрасть до знань. Він отримав типову для вихідця з дрібнобуржуазної єврейської сім'ї освіту: приватна школа, гімназія, університет. Знайомство З.Фрейда з ідеями європейського раціоналізму і свободою думки вплинуло помітним чином на його розвиток. Він свято вірив у всемогутність людського розуму і кінцеву перемогу наукового світогляду. Релігія, навпаки, в його уявленні була головним джерелом людських помилок, ворогом освіти і прогресу. Вирішальну роль у формуванні світогляду Фрейда зіграло вивчення природних наук. Фізика, хімія, біологія виявилися авангардними областями знання. Серед інтелігенції посилився інтерес до наукової літератури, велику популярність придбали публічні лекції і демонстрації різних дослідів. У цих умовах інтереси юнака, що спочатку мріяв про кар'єру політичного діяча, придбали іншу спрямованість.
Етика є однією з найдавніших філософських дисциплін, об'єктом вивчення якої служать мораль, моральність. З трьохсотих років до н. е., коли етику вперше позначили як особливу область дослідження, до сьогодняшніх днів інтерес до її осмислення не зменшується. В різний час до проблем етики зверталися такі філософи, як Арістотель, Спіноза, Кант, Маркс. Серед філософських трактатів по етиці особливо виділяються праці І.Канта. Етика Канта в багатьох відношеннях з'явилася вершиною філософії моралі нового часу. Серед класиків німецької філософії Кант приділив найбільшої уваги моральності (причому саме її специфіці), і її етичній концепції, послідовно розвинена в цілій лаві спеціальних праць, була найбільш розробленою, систематичною і завершеною. Кант поставив цілий ряд критичних проблем, пов'язаних з визначенням поняття моральності. Одна з заслуг Канта полягає в тому, що він відділив питання про існування Бога, душі, свободи — питання теоретичної свідомості — від питання практичної свідомості: що я повинен робити? Практична філософія Канта виявила величезний вплив на наступні за ним ґенерації філософів (А. В. Гумбольдти, А. Шопенгауер, Ф. Шеллінг, Ф. Гельдерлін та ін.). Вивчення етики Канта продовжує розвиватися з 20-х років. Існує багато різноманітних оцінок етики Канта. З точки зору метафізики, найбільш цінними є ідеї Канта про свободу і про автономію етики.
Зовсім мало часу відділяє людство від третього тисячоліт тя, від XXI ст. XX ст.— це епоха небувалої напруги, надій, за грози самому існуванню людства. З точки зору соціально-еко номічного, політичного та юридичного розвитку для XX ст. характерні багатоаспектні суперечності. З одного боку, людство пережило дві винищувальні світові війни, причому фіналом останньої були атомні бомбардування Хіросіми та Нагасакі, з іншого, породило могутні демократичні та національно-визвольні рухи. Як же виглядає на цьому фоні своєрідність передумов і проблематика філософії у XX ст.? По-перше, науково-техніч ний прогрес завдяки фундаментальним науковим відкриттям докорінно змінив картину світу, починаючи з атомної та суб атомної фізики й закінчуючи новими уявленнями про похо дження (принаймні доступного нам) космосу. По-друге, -тиск науково-технічної технології виробництва на природу, загроза екологічної, демографічної та інших катастроф, не кажучи вже про суворе попередження катастрофи в Чорнобилі, дали, неза лежно від соціальних та духовних чинників, імпульси для філо софських висновків про хиткість самих основ існування всього живого на Землі, зокрема життя людини.
Поділись з друзями 
