Реферати Українською

Нагадаємо насамперед відому істину про те, що основою життя людського суспільства є виробництво матеріальних і духовних благ: щоб жити, трудитися, створювати блага, люди повинні їсти, пити, мати одяг, житло, тобто постійно споживати матеріальні і духовні блага. А споживати можна лише те, що створено людською працею. Тому суспільство завжди має виробляти засоби до життя. Процес виробництва матеріальних і духовних благ являє собою трудову діяльність людей. Суспільне виробництво за своєю структурою складається з таких елементів, або фаз: а) власне виробництво; б) розподіл; в) обмін; г) споживання. Фази виробництва тісно між собою пов'язані, хоча кожна з них відносно відособлена, має свої характерні особливості. Насамперед тісний зв'язок існує між власне виробництвом і споживанням. Споживання являє собою використання створених благ. Воно буває двох видів: виробниче й особисте. Виробниче споживання - це використання засобів виробництва і робочої сили працівника для виготовлення суспільне необхідного продукту. Отже, даний вид споживання фактично означає виробництво. З ним пов'язане й особисте споживання, в процесі якого відбувається відтворення робочої сили. Споживання визначає мету виробництва і його структуру. Виробництво створює предмет споживання, породжує нове споживання, визначає його спосіб. Таким чином, дещо відрізняючись за своїми функціями і роллю, власне виробництво й споживання взаємопов'язані і лише в своїй єдності можуть представляти виробництво.

Пісня - душа народу, національні гімни - найвищий вияв його волелюбних прагнень, духовно-патріотичних устремлінь. Втративши свою державність, Україна кілька століть не мала і свого, національного гімну,, його заступали патріотичні пісні, часто регіонального характеру, що не охоплювали долі всього народу, розмежованого кордонами австро-угорської та російської монархій.Волелюбний дух українського народу, його прагнення до незалежності ніколи не зникали. Вони жили в історичних піснях і думах, у творчості Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Старицького, Лесі Українки, Миколи Вороного, Олександра Олеся та багатьох інших. Високими ідеалами соціального і національного визволення народу, його духовного відродження пройнята діяльність діячів «Руської трійці», зокрема Маркіяна Шашкевича, членів Кирило-Мефодіївського братства, «Старої громади», молодшого покоління борців за волю України - Миколи Міхновського, Івана Липи, Ольги Басараб, Олени Теліги та інших.Яскравим виявом патріотично-національних почуттів українців єдиної нашої землі стала поява вірша поета і етнографа Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». Жодному іншому творові української літератури не судилася така велична і... трагічна доля.Велична, бо в ньому втілена споконвічна мрія народу стати суверенним, здобути волю, виражена незламна віра у відродження України. Трагічна, бо понад століття пісню-гімн переслідували, забороняли, вбивали, але - не вбили.

В особі Валер'яна Підмогильного наша література могла б мати письменника врівні з Мопассаном чи Франсом, Бальзаком чи Меріме, проте кривава рука більшовицького тоталітаризму обірвала життя талановитого прозаїка на початку сходження до вершин світового мистецтва. Про це свідчать ті твори, які полишив нам В. Підмогильний, написані протягом неповних сімнадцяти літ: «Твори» (1920), «Остап Шаптала» (1922), «Син» (1923), «Військовий літун» (1924), «Третя революція» (1926), «Проблема хліба» (1927). Це збірки оповідань і повістей. Крім того ми маємо і два романи світового рівня — «Місто» (1928) та «Невеличка драма» (1929). За цей час устиг зробити молодий письменник і великий масив блискучих перекладів творів Вольтера, Дідро, Мопассана, Франса, Меріме, Гюго та ін. Справедливо писав ще в 50-х роках Г. Костюк у діаспорі: «Підмогильний був яскравою творчою індивідуальністю, цілковито український талант, що надзвичайні події і явища після 1917 року умів спостерігати і оцінювати тверезо, всебічно і практично. Але що головне, так це те, що за багатством подій свого часу він не загубив людини. Він бачив її, розумів і творив її образ в усій суспільній, психологічній складності. Він не любив людини-янгола, бо знав, що людина є водночас і тварина. Він знав людську силу, велич її розуму, її здібності, але також усвідомлював усі її слабості. В цьому — европеїзм Підмогильного».

Сучасні науковці досліджують художній твір у найрізноманітніших ракурсах, зокрема, й за допомогою оніричної аналітики, про популярність якої свідчать роботи останнього часу, згадаймо хоча б, збірник наукових праць “Онірична парадигма світової літератури”, дослідження про функцію снів у письменників-романтиків [1; 2; 10; 25], працю А.Макарова “П’ять етюдів. Підсвідомість і мистецтво: нариси з психології творчості” тощо. Тетяна Бовсунівська, спираючись на праці Грофа, вказує, що основу онірокритики становить дослідження холотропних станів за літературними текстами як художніми свідченнями присутності ірреального [1]. Використовуючи теоретичні засади онірокритики, спробуймо зіставити оніричні елементи у творах українських барокових письменників і Тараса Шевченка, і простежити типологічні паралелі трактування образу сну в бароковому та романтичному тексті.

Мотив швидкоплинності, марності людського життя – один із найбільш частовживаних барокових мотивів, – у художніх текстах того часу знаходить відображення за допомогою поділу провідного мотиву на низку взаємозалежних: приреченість людини на муки і страждання, обумовлена першородним гріхом; страх перед завтрашнім днем і заклик миритися із недосконалістю світу; ілюзорність життя; пошуки сенсу існування; смерть як перехід у вічність тощо.

Бурхливе громадсько-політичне життя початку XX ст., реальна дійсність були джерелами новелістики М.Коцюбинського тих часів. Революційні події 1905 – 1906 років., мов грім з ясного неба, впали на сонне й тихе губернське місто Чернігів, на такий собі винниченківський "Сон – город", розворушили й уяскравили його "безбарвну міську нудоту". Відтоді М.Коцюбинський дедалі частіше звертається до життя Чернігова, його суспільно-політичних явищ та постатей як до предмету художнього зображення, реалізації авторської уяви. Такі твори письменника, як "Сміх", "Він іде!", "Невідомий", "Persona grata", "Intermezzo", "Коні не винні", "Подарунок на іменини"  увічнили бурхливі революційні події, які відбувалися в Чернігові, серед яких чи не найпомітнішми були чорносотенний погром, який відбувся наприкінці жовтня 1905 р., та замах на губернатора Хвостова на початку січня 1906 р. Новела письменника "Він іде!" є яскравим відбитком, художньо-творчою трансформацією тієї однієї з найтрагічніших революційних подій – чорносотенного погрому.

ВАТ «Львівська макаронна фабрика»- підприємство харчової промисловості, засноване у 1922 році в м.Львові.
Завдяки сучасній технічній базі, стабільному фінансовому положенні, добрій репутації серед покупців та постачальників підприємство входить до 10 найбільших підприємств-виробників макаронних виробів України.
Підприємство є лауреатом, фіналістом і переможцем багатьох всеукраїнських та закордонних конкурсах та виставках. Фабрика має необхідні виробничі, побутові та офісні приміщення з відповідною іженерною інфраструктурою та висококваліфікований персонал.
Основною стратегією розвитку підприємства є постійне вдосконалення техніки та технології, розширення асортименту продукції з метою задоволення потреб споживачів високоякісними макаронними виробами.
У 2004 році була проведена повна реконструкція та модернізація обладнання, встановлена і введена в експлуатацію сучасна автоматична технологічна італійська лінія безперервного циклу. При виробництві короткорізаних макаронних виробів застосовується тільки вакуумна технологія замісу та високотемпературні режими сушіння.

Надзвичайну важливість не тільки для історичної геології, а й для сучасної людини має питання про співвдношення життя та озона, що є в атмосфері. Можна вважати, що життя — рослинний та тваринний світ — зміг розвинутися на Землі тільки тогді, коли виник достатньо потужний «озоновий щит», що захищає її від ультрафіолетової радіації Солнця. Зрозуміло, що процей щит ми маємо піклуватися і зараз.
Хоча вік Землі оцінено зараз доволі точно - біля 4,5-10 9 років,про первинну атмосферу Землі нам відомо дуже мало. Якщо Земля виникла з космічного протопланстної хмари, у складі якої знаходився у великій пропорції водень, то цей водень було досить рано загублено Землею. Геологи вважають, що відома нам атмосфера Землі вторинна та утворилася з вулканічних газів або вивільнена з геологічних порід. В цих газах не було вільного кисню (так його майже немає в атмосферах інших планет). Така вулканічна атмосфера Землі складалася тоді, біля 109 років тому, мабуть, тільки з Н2, НОH, N2 та СО2. Тоді на Землі майже не було життя. Ультрафіолетова радіація з довжиною хвилі меньш ніж 307 нм могла знищити ДНК живих клітин (краще сказати, зашкоджувати їх розмноженню, якщо б вони виникли). Тільки потужній шар води міг захистити живу речовину від радіації. Поздніше в атмосфері зявився кисень, а з нього виник захисний шар озону.

Накопичені наукою дані дозволяють скласти уявлення про рух та кругообіг фтору у біосфері. Фтор концентрується головним чином на останніх етапах магматичного процесу, внаслідок чого вулканічні утворення збагачені фтором, який входить до складу мінералів, розчинів та газових струменів.
Типовою сполукою фтору у вивержених породах є фторапатит, що утворюється при кристалізації магматичного розплаву. Фторапатити є головним джерелом фтору у біосфері. Крім того, деяка кількість фтору надходить до біосфери з термальними водами, вулканічними газами та , можливо, з космічним пилом.
В термальних мінеральних водах, як правило, міститься багато фтору. Наприклад, Єкатерининське джерело у Боржомі (температура його води 28 градусів) містить 3.5 мг/ л, Смирновське джерело – 1.9 мг/ л, джерело у Виши (20 градусів) – 5.4 мг/ л, Карлсбадське джерело (71 градус) – 2.2 мг/ л(Н. В. Тагеєва).
Вулканічні гази дуже багаті на фтористий водень. Останній було знайдено у газах Везувію, вулканів Гавайських островів, де він складав 2.5% об’єму всього газу. Готьє (Gautier)виявив 0.11 мг/ л фтору у повітрі під час виверження Везувію. Цікаво, що саме в районах сучасного вулканізму (Везувій) було вперше виявлено флюороз зубів у дітей. Зі старих описів захворювань тварин Ісландії та вивчення їхніх кісток можна зробити висновок, що причиною цих хвороб був фтор, що виділився після виверження вулкану Геклог.

Харчові добавки – природні і синтезовані хімічні сполуки, призначені для введення в харчові продукти з метою прискорення або поліпшення їх технологічної обробки, збільшення термінів зберігання, консервування, а також зберігання або надання готовим продуктам харчування певних органолептичних властивостей (кольору, запаху, смаку, консистенції). Забороняється застосовувати харчові добавки для приховання псування або недоброякісності сировини чи готового продукту. Харчові добавки звичайно не використовуються як харчові продукти. Речовини, що додаються в харчові продукти для підвищення їх поживної цінності або з лікувально-профілактичними цілями (вітаміни, мікроелементи, амінокислоти тощо), а також прянощі і спеції не вважаються харчовими добавками.
Безпека харчових добавок для здоров'я людини регламентується допустимою добовою дозою і допустимою концентрацією їх в продукті, які встановлюються виходячи з найменшої кількості харчових добавок, достатнього для досягнення технологічного ефекту. Фізико-хімічні властивості харчових добавок, ступінь їх чистоти і т.п. визначаються ГОСТ і відповідними нормативно-технічними документами. Контроль за правильністю застосування і вмістом харчових добавок в харчових продуктах здійснюють виробничі лабораторії підприємств харчової промисловості і органи державного санітарного нагляду.

Україна, ставши в 1991 р. на шлях незалежності, за прикладом інших постсоціалістичних держав Східної Європи почала налагоджувати економічні зв'язки з країнами світу. Проте, не маючи відповідного досвіду, кваліфікованих кадрів та державних органів, які могли б проводити самостійну і виважену зовнішньоекономічну політику, Україні досить часто доводилось зазнавати невдач на фоні більш іменитих конкурентів — Росії, Польщі та ін. Стабільні взаємовигідні зв'язки з індустріальними країнами світу необхідні для того, щоб швидше подолати економічну кризу. Адже лише залучивши до перебудовчих процесів у національному господарстві зарубіжних інвесторів, придбавши нові технології випуску продукції та заручившись підтримкою міжнародних організацій, можна сподіватися на успіх. Тим більше, що приклади Угорщини, Польщі, країн Прибалтики свідчать про ефективність такого шляху.
Найголовнішою причиною, що стримує нині входження України у світове господарство як повноправного партнера є дуже низька конкурентоспроможність її продукції на міжнародних ринках.