Внутрішнє середовище організації, взаємозв’язок внутрішні змінних. Одне з найважливіших вимог, запропонованих до організації керування, укладається в забезпеченні високої оперативності, надійності (стабільності) і повноти контролю й керівництва ходом виробництва. Інша важлива вимога, якій повинна відповідати організація керування виробництвом, укладається в забезпеченні максимальних умов для прискорених темпів розвитку підприємства. Великий вплив на ритмічність роботи основного виробництва робить забезпечення цехів і ділянок всіма видами енергії й справним устаткуванням. Тому неодмінною умовою раціональної організації керування є забезпечення безперебійного й високоякісного технічного обслуговування виробництва, чіткої роботи допоміжних й обслуговуючих підрозділів підприємства.
Серед умов ефективної діяльності підприємства - правильна організація внутріфірмової планово-економічної роботи. У такому випадку організаційна система повинна забезпечити високий організаційний рівень економічної й фінансової роботи на підприємстві. У той же час аналіз організації економічної роботи на підприємствах показує, що планово-економічна діяльність, як правило, розосереджена по декількох структурних підрозділах й, незважаючи на єдність змісту, будується на різних підприємствах зовсім по-різному, іноді далеко не кращим образом.
Важливою вимогою, запропонованою до організації керування підприємством, є встановлення правильної системи підпорядкованості органів керування й чітке розмежування функцій, особливо в області оперативного керівництва виробництвом. У цей час питання оперативного керівництва вирішуються по-різному. Ці розходження знаходять висвітлення в організаційній структурі підприємств, у кількості ланок керування й у розподілі функцій безпосереднього керівництва окремими підрозділами підприємства. Раціональна побудова організації керування виробництвом повинне передбачати мінімальну кількість щаблів керування від робітника до керівника підприємства.
Сучасна організація керування підприємством потребує чітких взаємозв'язків між органами керування виробництвом і раціонального документообігу на підприємстві, взаємозв’язки між структурними підрозділами повинні бути максимально простими й виключати всякі елементи дублювання.
Таким чином, у процесі створення й удосконалювання організації керування підприємством необхідно враховувати весь комплекс вимог, запропонованих до неї з боку виробництва. Тільки при цьому умові система керування буде відповідати завданням підвищення ефективності виробництва, висунутим у цей час у зв'язку з переходом до ринкових відносин.
У процесі проектування підприємства створюються як цілісні організми. Потужність і технічний рівень їхніх цехів спочатку пропорційні один одному. Через деякий час після початку діяльності під впливом об'єктивних умов (науково-технічного прогресу, зовнішнього середовища й ін., а також суб'єктивних дій керування, коли рішення приймаються без обліку того, що підприємство являє собою систему), ці пропорції можуть порушуватися. Зміна по потужності або обсягу якого-небудь елемента системи змінює співвідношення між всіма її елементами й у такий спосіб впливає на систему в цілому. Іноді ці зміни можуть зруйнувати дану систему, оскільки поставлена перед нею ціль не може бути виконана. Отже, у процесі керування не можна не враховувати, що підприємство, будучи системою, складається із пропорційно співвідносної кількості певних елементів виробництва.
Важливу роль у визначенні особливостей елемента грає його функціональна специфічність. Елементи функціонують у системі в процесі взаємодії. Будь-яка зміна одного з елементів викличе зміна характеру зв'язку між елементами, а також зміна елементів, на які зроблений вплив. Зв'язок між елементами стійка. Це обумовлюється їхньою здатністю протидіяти факторам розриву зв'язку й відтворювати порушені. Наприклад, у чинність впливу зовнішнього середовища або неправильного внутрішнього впливу (керування) можуть порушитися пропорції в співвідношеннях елементів, певні зв'язки між ними. У цих випадках вступає в дію механізм саморегулювання системи. Зайві потужності, створені на підприємстві без обліку пропорційності, хоча й будуть перебувати в цеху, але вийдуть із кругообігу виробничих фондів як невикористовуванні. Недостача потужностей в окремих елементах системи порушить кількісні зв'язки між групами машин і викличе потреба в коректуванні або навіть у зміні мети для всієї системи. Власне кажучи, утвориться нова система, до складу якої не ввійдуть багато елементів. Кожен елемент може діяти завдяки функціональній активності інших елементів, що перебувають у взаємозв'язку. Випробовуючи вплив з боку одних елементів, вони самі впливають на інші елементи системи.
Структура системи заснована на впорядкованому взаємозв'язку елементів. Ця вимога ставиться не тільки до складу, потужності цехів основного виробництва, технічному рівню допоміжного виробництва, але також і до окремих економічних й організаційних заходів. Наприклад, якесь захід впливає на одні елементів позитивно, а на інші негативно. Тому приймати рішення можна, лише зваживши чинність як позитивного, так і негативного впливу й всебічно оцінивши загальні результати.
Підприємство ділиться на дві зв'язані між собою великі системи: керуючу й керовану.
Керуюча система, або суб'єкт керування, являє собою систему органів лінійного керування (дирекція, начальники цехів, майстри) і органів функціональних служб (служба маркетингу, внутріфірмове планування, технічні й технологічні служби й ін.).
Керована система, або об'єкт керування, якщо неї розглядати з організаційної сторони, являє собою ряд взаємозалежних комплексів виробництва: основних і допоміжних цехів, а також усякого роду служб (транспорту, ремонту й ін.). Але це чисто організаційне, структурне вираження керованої системи.
Говорячи про підприємство й сукупність елементів, варто звернути увагу на те, що в ньому ясно проглядаються однорідні групи елементів, під елементів і мікроелементів, що утворять як би своєрідні підсистеми: технічну, технологічну, систему організації виробництва, систему спільної праці, економічну.
Технічна система складається з машин, верстатів, апаратів. Однак не всяка кількість устаткування є технічна система. Остання являє собою взаємозалежний комплекс устаткування, що забезпечує рішення конкретного виробничого завдання. Окремі верстати або групи верстатів повинні бути певним чином розташовані в просторі, сполучатися один з одним по потужності, щоб один верстат або група верстатів забезпечували необхідну роботу іншому верстату або групі верстатів. Це взаємозалежне пропорційне сполучення окремих верстатів і створює з безлічі встаткування технічну систему. Вона виражає виробничі потужності даного підприємства, з її допомогою люди в процесі виробництва здатні робити продукцію в потрібній кількості і якості.
З наведеної схеми видно, що керована система підприємства поряд з іншими системами включає й технічну, котра, у свою чергу, ділиться на системи машин і механізмів різного призначення, види встаткування й т.д. Ця система найменш рухлива, повільніше адаптується до зовнішнього середовища, що, звичайно, не виходить, що вона незмінна. Науково-технічний прогрес впливає саме на цю систему у виробництві. Рухливість її визначається як фізичним спрацюванням устаткування, так і моральним старінням.
Технічна система вимагає специфічного керування. Під впливом сучасних темпів науково-технічного прогресу вона має потребу у вирівнюванні виробничих потужностей у процесі їхнього нарощування, модернізації встаткування, раціональної організації його ремонту.
Технологічна система виражається в послідовності операцій і процесів виробництва, у ході яких створюється продукція певних параметрів й якості. Керування технологічною системою складається в ретельній розробці технології виробництва, насамперед, з позицій його ефективності. Система містить у собі контроль над якістю роботи на окремих операціях і на зборці виробу.
Система організації виробництва дозволяє раціонально використати в сукупності працю, устаткування, предмети праці, заводські площі, словом, створювати умови для того, щоб процес виробництва здійснювався за допомогою найбільш прогресивних прийомів і методів і з найменшими витратами.
Система спільної праці являє собою необхідну організацію для досягнення певної мети, кількісні і якісні пропорції окремих видів праці, їхнє розчленовування й взаємні зв'язки в процесі виробництва. Пропорції окремих видів праці залежать від обсягів виробництва, його складності й інших особливостей.
Керуванню даною системою звичайно приділяється найбільший час й увага. Це розміщення людей і створення більших і малих колективів, де власне кажучи заставляється основа найбільш ефективного психологічного клімату, у величезній мері праці, що впливає на продуктивність.
Економічна система підприємства виражає єдність економічних процесів, а також економічних зв'язків всіх сторін виробництва. Вона вирішує завдання всебічного використання можливостей всіх систем виробництва для підвищення його економічного ефекту й одержання інтегрувального підсумку - прибутку.
Всі перераховані системи (технічної, технологічна, організації виробництва, економічна й ін.) взаємозалежні й тільки в єдності становлять підприємство як систему.
Підприємство, будучи частиною макроструктури народного господарства, саме є великою й складною системою. На це вказують його головні ознаки: різноманіття й розходження природи елементів, їх багато зв’язність, багаторазовість зміни складу й стану системи, безліч критеріїв її оцінки й інших.
Складність структури підприємства як системи характеризується більшою кількістю різноманітних по своїх завданнях цехів, служб, ділянок й інших елементів. Отже, підприємство володіє одним з ознак більших і складних систем - різноманіттям елементів або структур.
Багато зв’язність різних елементів як один з ознак великої й складної системи визначається не тільки наявністю безлічі елементів, але й однорівневими зв'язками між ними (наприклад, між цехами по ходу технологічного процесу). Варто також урахувати, що основне виробництво обслуговується підрозділами матеріально-технічного постачання, транспорту, ремонту встаткування й т.д. Вони зв'язані між собою й основними підрозділами. Все це показує багато зв’язність елементів підприємства.
Крім закономірних змін, у процесі виробництва відбуваються події, що є результатом внутрішніх або зовнішніх випадкових впливів - виходу з ладу верстата, несвоєчасного одержання сировини й т.д. Такого роду непередбачені події завжди вимагають втручання керуючої системи. Тому важливо в процесі керування володіти системним методом (системним підходом, системним аналізом) при рішенні будь-яких питань. Саме тут закладені більші резерви вдосконалювання керування, підвищення ефективності виробництва. Щоб використовувати ці резерви, необхідно знати саму систему, її будову, принципи розвитку й зв'язку.
2. Процес прийняття управлінського рішення, його етапи
Жодна людина не може не пізнати на практиці процесу прийняття рішень. Кожний з нас протягом дня приймає десятки й навіть сотню, а протягом життя — тисячі й тисячі рішень. Функція прийняття рішень безпосередньо пов'язана із цілеспрямованою діяльністю людини. Взагалі ж, прийняти рішення, як правило, порівняно легко. Важко, а часом — досить важко прийняти гарне рішення.
Рішення — це вибір альтернативи. (Альтернатива — необхідність вибору між взаємовиключними можливостями, варіантами рішень). У практичній діяльності перед керівниками всіх рівнів керування при виконанні ними своїх функцій постійно виникають різні проблеми, завдання, невирішені питання й т.п., що вимагають свого дозволу.
|
