Іван Франко – одна з найбільш видатних фігур української, вітчизняної і світової літератури кінця XІ – початку XX в. Суспільно-історичні умови в Росії, на Україні й у Галичині, що знаходилася тоді під владою Австро-Угорщини, наклали яскравий відбиток на його світогляд і напрямок літературної, наукової і суспільної діяльності. Революційний демократ і соціаліст (спершу "із симпатії", потім – "по переконанню") / знайомий з марксизмом і близький до сприйняття ряду головних його ідей, він з'явився титанічною фігурою історичного переходу, переходу від революційно-демократичного до пролетарського етапу визвольного руху, і в цьому розумінні – видатним новатором у розвитку суспільної думки і естетического свідомості на Україні
Українська
церковно-полемічна література XVI-XVII століть виникла й розвивалась як один із
засобів захисту православ'я від католицизму, який прагнув підкорити українську
церкву владі Папи Римського, від примусової полонізації українського народу.
Під полемічною літературою розуміють сукупність
художньо-публіцистичних творів, які були написані у формі церковно-історичних
трактатів, відкритих листів, послань, промов. Така форма літератури закликала
до дискусії, суперечки протилежних сторін, тобто до полеміки. Звідси, на мою
думку, і виник термін "полемічна література".
Реферат на тему "Собор" Олеся Гончаря Фронтовий побратим сержанта-мінометника Олеся Гончара, відомий нині російський письменник Михайло Алексєєв, у квітні 1987 року назвав роман «Собор» «багатостраждальним». Чому виникло таке визначення долі твору через 20 років після появи на світ? Адже одразу, коли роман було опубліковано в першому номері журналу «Вітчизна» (1968 р.), а потім у ви-давництвах «Дніпро» (серія «Романи й повісті») та «Радянський письменник», новий твір Олеся Гончара високо оцінили читачі. Досить схвально відгукнулася критика. Так, Л. Новиченко та С. Шаховський про «Собор» писали як про «твір великого інтелектуального наповнення, пошукового, дискусій¬ного плану, гостропроблемний і полемічний».
Фронтовий побратим сержанта-мінометника Олеся Гончара, відомий нині російський письменник Михайло Алексєєв, у квіт ні 1987 року назвав роман «Собор» «багатостраждальним». Чому виникло таке визначення долі твору через 20 років після появи на світ? Адже одразу, коли роман було опубліковано в першому номері журналу «Вітчизна» (1968 р.), а потім у ви давництвах «Дніпро» (серія «Романи й повісті») та «Радян ський письменник», новий твір Олеся Гончара високо оцінили читачі. Досить схвально відгукнулася критика.
Біографія письменника — перший крок до розуміння його творчості. Але не тільки. Саме знайомство з найвидатнішими представниками певного народу вважав одним із шляхів до зрозуміння національного характеру український філософ М. Шлемкевич. Безсумнівно, що Улас Самчук — одна з найяскравіших постатей українства, людина, яка зуміла втілити в собі найкращі риси української ментальності — ліризм, поетичність, вразливість серця — і перебороти його найбільші хиби: почуття меншовартості, індивідуалізм, невміння підпорядковувати свої інтереси інтересам загалу.
Улас Самчук дебютував як український літератор у міжвоєнні часи XX ст. Навіть якщо не вважати першим літературним кроком твір кременецького гімназиста в рукописному журналі «Юнацтво» (16 лютого 1922 p.), то незайвим буде звернути увагу на назву цієї публіцистичної спроби: «Не любити не можу свою я країну...» Назва дуже промовиста й може бути епіграфом до всієї творчості письменника, бо те, що він написав потім, народилося власне з любові й великої потреби осмислити долю своєї землі.
Кінець 20-х – початок 30-х років ХХ ст. ознаменувався для України, яка була тоді в складі СРСР – найстрашнішого, мабуть, прикладу тоталітарної держави в історії, приходом тяжких, дуже тяжких часів. За підрахунками Юрія Лавріненка, одного з небагатьох діячів національного відродження, якому вдалося вижити і під час Другої світової війни виїхати на Захід, в УРСР у 1930-х роках було ліквідовано майже 80% творчої інтелігенції. Тотальний характер винищення національної культурної еліти дали підстави йому назвати добу 1920–1930-х років “розстріляним відродженням”. Але найтяжчим злочином Сталіна супроти українського народу було влаштування голодомору 1932-1933 років.
П’єса «Наталка Полтавка» написана І. Котляревським для потреб Полтавського театру 1818 р. – саме тоді, коли Драматург перебував там на посаді керівника. Глядач українського театру був найрізноманітніший, але І. Котляревський хотів бачити в театрі найбільше про столюдина, тому основою для його п'єси стала жива дійс ність, тогочасне народне життя, і героїв він обрав також з народу. Конфлікт у творі вибудовується з двох сюжетних ліній: перша — Наталка любить бідного парубка — сироту Пет ра, кілька років чекає на нього. На перешкоді до щастя закоханої пари стає соціальна нерівність. До Наталки сватається пан возний — це друга сюжетна лінія.
Поділись з друзями 
