Відповідно до п.6.1 Інструкції про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті [1] банківські рахунки в іноземній валюті поділяються на: - поточні; - депозитні (вкладні). Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається підприємству для проведення розрахунків у межах чинного законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті при здійсненні поточних операцій, визначених чинним законодавством України, та для погашення заборгованості за кредитами в іноземній валюті. Фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності (резидентам) , які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи, поточний рахунок відкривається за режимом, що визначений для юридичних осіб - резидентів.
На відміну від країн з ринковою економікою, в яких віками з урахуванням національних особливостей законодавчо вдосконалювалися положення про вексель і вексельну дієздатність, встановлювався строгий порядок виготовлення і використання вексельних бланків, вироблявся найоптимальнішій порядок пред’явлення векселів до сплати і здійснення протестів, в Україні після заборони вексельного обігу і ліквідації комерційного кредиту на початку 30-х рр. було втрачено добре вироблені навики. Водночас численні спроби підвищити ефективність командно-адміністративних методів керівництва торговельними операціями, виконанням робіт і наданням послуг у кредит не тільки зазнавали краху, а й погіршували стан економіки в цілому. Зупинити багаторічну плутанину й хаос і забезпечити доброякісність та надійність розрахунків здатне впровадження вексельної форми комерційного кредиту. Відновлення вексельного обігу в Україні і піднесення його до рівня високорозвинених країн з ринкової економікою, де він сягає понад 70% комерційного обороту, здатне різко обмежити потребу підприємства в готівкових коштах і водночас прискорити вихід економіки з кризи та обмежити джерела інфляційного процесу.
З метою забезпечення економічних умов стійкого функціонування національної банківської системи, захисту інтересів вкладників та кредиторів комерційних банків та відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» Національний банк України встановлює для всіх комерційних банків такі обов'язкові економічні нормативи:
— капітал банку (НІ);
— мінімальний розмір статутного капіталу (Н2);
— платоспроможність (НЗ);
— достатність капіталу банку (Н4);
— миттєва ліквідність (Н5);
— загальна ліквідність (Н6);
— співвідношення високоліквідних активів до робочих активів
банку (Н7);
— максимальний розмір ризику на одного позичальника (Н8);
— максимальний розмір великих кредитних ризиків (Н9);
максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств,
наданих одному інсайдеру (Н10);
Система електронних платежів Національного банку Украї¬ни — це загальнодержавна платіжна система, яка забезпечує здій¬снення розрахунків у електронній формі між банківськими устано¬вами (та їхніми філіями) як за дорученнями клієнтів банків, так і за зобов 'язаннями банків один перед одним на території України. Основними завданнями системи є: задоволення потреб економіки, що реформується і розвива¬ється; удосконалення кредитно-монетарної політики, яку проводить НБУ, через отримання оперативної та точної інформації про пере¬міщення грошових коштів і стан кореспондентських рахунків; виконання міжбанківського етапу всіх видів безготівкових розрахунків; мінімізація часу на виконання міжбанківських розрахунків та на обіг грошових коштів; високий рівень безпеки міжбанківських розрахунків; надання широкого спектру послуг для користувачів;
Поняття та суб'єкти грошово-кредитної політики. Під грошово-кредитною політикою розуміють комплекс взаємо¬зв'язаних, скоординованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк. Часто її називають монетарною, чи грошо¬вою, політикою. В економічній літературі є кілька тлумачень грошово-кредитної політики. Деякі автори відносять до неї будь-які заходи держави, котрі стосуються грошової сфери, включаючи й ті, що здійснюють¬ся без участі центрального банку. Зокрема, це заходи, спрямовані на зміну рівня оподаткування, структури бюджетних видатків тощо. Проте такий підхід надто широкий і не дає можливості виявити спе¬цифіку грошово-кредитної політики та використати властиві їй ме¬ханізми з найбільшим ефектом. У такому розумінні вона перетво¬рюється лише в понятійне явище.
В останні десятиріччя центральні банки країн із розвинутою ри¬нковою економікою віддають перевагу такому інструменту грошо¬во-кредитної політики, як проведення операцій із цінними паперами на відкритому ринку, що відповідає загальній тенденції переважно¬го використання ринкових інструментів регулювання економіки. Політика відкритого ринку полягає у змінах обсягів купівлі та продажу цінних паперів центральним банком. Ці операції централь¬ного банку зумовлюють зміну резервів комерційних банків, що, у свою чергу, позначається на обсязі та вартості банківських кредитів. Унаслідок цього центральний банк має можливість впливати на роз¬мір грошової маси і на рівень ринкової процентної ставки у потріб¬ному напрямі, тобто досягати заздалегідь поставленої мети. Центральний банк продає цінні папери зі свого портфеля, коли йому потрібно стабілізувати або зменшити масу грошей в обігу, стри¬мати зростання платоспроможного попиту й, отже, сприяти підвищен¬ню рівня процентної ставки і в кінцевому підсумку знизити інфляцію. Якщо центральний банк продає цінні папери безпосередньо комер¬ційним банкам, то в цьому разі зменшуються надлишкові резерви бан¬ків, а депозитна база, тобто сума залучених банками коштів, залиша¬ється сталою. Зменшення банківських резервів породжує мультиплі¬кативне скорочення грошової маси.
Валютна політика кожної країни визначається політикою держав¬ного регулювання економіки загалом, ступенем втручання орга¬нів державної влади у валютно-кредитні та фінансові відносини. Валютна політика — це сукупність заходів, які здійснюються державою у сфері міжнародних валютних відносин відповідно до по¬точних (тактичних) та довгострокових (стратегічних) цілей країни. Уряд і Національний банк України здійснюють валютну політи¬ку відповідно до принципів загальної економічної політики України. Основною метою валютної політики Національного банку України як складової монетарної політики є стабілізація курсу національної грошової одиниці та збалансованість платіжного балансу країни. Довгострокова валютна політика передбачає заходи, спрямова¬ні на забезпечення макроекономічної стабільності та створення умов довіри внутрішньої економіки й іноземного бізнесу до націо¬нальної валюти, стимулювання розвитку експорту, повернення в країну заробленої іноземної валюти тощо.
Важливою функцією держави є регулювання та нагляд за ді¬яльністю банків з метою забезпечення стабільності банківської системи. Терміни «регулювання банківської діяльності» та «нагляд за ді¬яльністю банків» цілком слушно часто вживають поруч, тому що вони характеризують взаємозв'язані та взаємодоповнювальні види діяльності. Під регулюванням банківської діяльності розуміють насамперед створення відповідної правової бази. По-перше, це розроблення та ухвалення законів, що регламентують діяльність банків (наприклад, Закон про центральний банк країни, Закон про банки і банківську систему). По-друге, це ухвалення відповідними установами, уповно¬важеними державою, положень, що регламентують функціонування банків, у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив. Вони ба¬зуються на чинному законодавстві і конкретизують, роз'яснюють основні положення законів. Законодавчі і нормативні положення визначають такі межі поведінки банків, які сприяють надійному та ефективному функціонуванню банківської системи.
Реєстрація і ліцензування банків — найважливіші функції банківського нагляду. Вони покликані обмежувати або розширювати банківську діяльність згідно з вимогами чинного законодавства та нормативних актів Національного банку України. Реєстрація банку — це момент відповідного запису у «Республіканській книзі реєстрації банків і кредитно-банківських установ». Він означає створення згідно з чинним законодавством специфічної юридичної особи — банківської установи. Зворотний процес — ви-креслення реквізитів банку з Республіканської книги — свідчить про те, що банк як юридична особа перестав існувати. Створення і реєстрація комерційних банків в Україні регулюється «Положенням про порядок створення і реєстрації комерційних банків», затвердженим Постановою Правління НБУ від 21 липня 1998 р. Комерційні банки різних видів і форм власності створюються у вигляді акціонерних товариств або товариств з обмеженою відповідальністю відповідно до Законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про господарські товариства», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про підприємництво», «Про обмеження монополізму та недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», інших законодавчих актів України та нормативних актів Національного банку України.
Національним банком України відповідно до Інструкції «Про порядок регулювання й аналіз діяльності комерційних банків» установлені наступні нормативи ризику. «Великий» кредит — сукупний розмір позичок (у т.ч. міжбанківських) з урахуванням векселів і 100% сум позабалансових вимог (гарантій, поручительств), що є в комерційного банку щодо одного позичальника і який перевищує 10% капіталу банку. Максимальне значення сукупного розміру «великих» кредитів не повинне перевищувати 8-кратного розміру. Комерційний банк не має права давати кредит інсайдеру (акціонеру, учаснику) для придбання акцій цього банку. Розмір позичок, наданих акціонеру банку без забезпечення не може перевищувати 50% його внеску в статутний фонд.
Поділись з друзями 
