Освальд Шпенглер - німецький філософ, історик, представник філософії культури. Його головний твір "Причинність і доля. Захід Європи "(1918 - 1922 рр..) В період між двома світовими війнами к">
Освальд Шпенглер - німецький філософ, історик, представник філософії культури. Його головний твір "Причинність і доля. Захід Європи "(1918 - 1922 рр..) В період між двома світовими війнами користувалося величезним успіхом. Шпенглер розвинув вчення про культуру як безлічі "замкнутих" організмів, виражають колективну "душу" народу і проходять певний життєвий цикл, що триває близько тисячоліття. Вмираючи, культура перероджується у свою протилежність - цивілізацію, в який панує техніцизм. Освальд Шпенглер народився 29 травня 1880 року в родині поштового чиновника Бернхарда Шпенглера і його дружини Пауліни. Восени 1891 року родина переїхала в старовинне університетське місто Галле, де Освальд продовжив навчання в гімназії Латина, робила упор на гуманітарну підготовку своїх вихованців, насамперед на викладання давніх мов. Сучасних мов в Латині приділяли менше уваги, і тому Шпенглер, хоча і читав по-англійськи, по-французьки, по-італійськи і трохи розумів російську мову, говорити або писати на цих мовах не наважувався. Вже в гімназії Латина проявилося рідкісне поєднання обдарувань Освальда: він був одним із кращих учнів з історії та географії і разом з тим виявив прекрасні здібності до математики. Улюбленим його заняттям стало читання, все кишенькові гроші Освальд витрачав на купівлю дешевих видань книг У. Шекспіра, І.В. Гете, Г. Клейста, О. де Бальзака, Г. Флобера, Стендаля, Л. Н. Толстого, І. С. Тургенєва і особливо почитавшегося їм Ф.М. Достоєвського. Шпенглер став також завсідником театру в Галле і був зачарований музикою Ріхарда Вагнера. У жовтні 1899 року Шпенглер закінчив гімназію. Хвороба серця визволяла його від служби в армії, і постала проблема вибору подальшої професії. Після деяких роздумів Освальд вирішив присвятити себе викладацькій діяльності і записався на природничо-математичний відділення університету Галле. Проте вже перші лекції та семінари розчарували його, оскільки Освальд відчув, що математика не його покликання. Замість занять він ретельно читав Ніцше, Толстого і Ібсена, знайомився з творами анархістів і соціалістів. Смерть батька влітку 1901 року спонукала Освальда перейти в Мюнхенський університет, але й там він рідко відвідував заняття, здебільшого проводячи час в бібліотеці та в музеях. Жага нових вражень привела Шпенглера у Берлін, де знову його частіше можна було бачити не в університетської аудиторії, а на лавах для публіки в рейхстазі, на нього незабутнє враження справили виступи лідера соціал- демократів А. Бебеля. У підсумку Освальд повернувся додому, в Галле, щоб завершити освіту і захистити дисертацію, яка давала право викладання в старших гімназійних класах. Під керівництвом філософа Алоїза Ріля Шпенглер підготував роботу про давньогрецькому мислителі Геракліт, вона була опублікована в 1904 році. Він захистив докторську дисертацію не без труднощів, бо вчена рада порахував, що Шпенглер ігнорував деякі вже існуючі роботи про Геракла. Молодий доктор філософії після недовгого підвищення кваліфікації в Саарбрюккене і річної стажування в Дюссельдорфі, в результаті якої він отримав звання старшого вчителя і право викладати історію і математику, в 1908 році приступив до роботи в одній з гамбурзьких гімназій. Але як і раніше більше, ніж викладання, його приваблювала література, і Шпенглер задумав драматичний цикл про Лютера, Бісмарку і габсбурзької династії. Однак, як і раніше, він все ще не міг остаточно визначити, в чому ж його покликання. У лютому 1910 року несподівано померла Пауліна Шпенглер. Отримана Освальдом частина спадщини у березні 1911 року дозволила йому перебратися до Мюнхена, зачарований його ще з університетських часів своїми музеями та картинною галереєю. Шпенглер, що оселився в самому богемному мюнхенському районі - Швабінгу, спостерігав за всім цим з огидою і презирством. Він знаходив, що ні в одному з куточків земної кулі не накопичилося стільки бруду та вульгарності, скільки в передвоєнній баварській столиці. Презирство Шпенглера до людей справляло на них вкрай негативне враження. Т. Манн писав: "Ну, був би він цинічним, як диявол! Але він всього лише фатальний. Він не знайшов нічого кращого, як назвати попередниками своїх гіеноподобних пророцтв Гете, Шопенгауера і Ніцше. Це були люди. Він же всього лише пораженец гуманізму ". І сам Шпенглер глибоко страждав від відсутності у нього любові і людського тепла і не раз скаржився на те, що його серце не можуть торкнутися ніякі глибокі переживання. Навіть один вид невдалого в архітектурному відношенні будівлі міг викликати в Шпенглера фізичні страждання, а то й сльози. Його мучили часті головні болі. Двічі під час прогулянок по Мюнхену він впадав у безпам'ятство і забував власну адресу. У такому нервозному стані він почав роботу над головною працею свого життя - "Захід Європи". Робота над першим томом тривала близько шести років і була закінчена в квітні 1917 року. Його публікація в травні наступного року викликала справжній фурор, перший тираж був розкуплений моментально, в мить ока з безвісного відставного вчителя, зрідка публікував статті про мистецтво, Шпенглер перетворився на філософа і пророка, ім'я якого було в усіх на вустах. Тільки в 1921 - 1925 роках і тільки в Німеччині вийшло 35 робіт про Шпенглере і про це його творі. У самій популярності "Занепаду Європи" таївся якийсь парадокс, оскільки книга призначалася для дуже вузького кола читачів-інтелектуалів. Але той наліт сенсаційності, який супроводжував книгу Шпенглера з часу її появи і від якого так і не вдалося позбутися, породив безліч спотворень і непорозумінь навколо цього шедевра, мета якого, за словами самого автора, полягала в тому, щоб "спробувати вперше обумовити історію ". Поява першого тому "Занепаду Європи" викликало небувалий ажіотаж, бо його автор зумів визначити ідейну ситуацію в Німеччині тих років як ніхто інший і перетворився на інтелектуальну зірку свого часу. Однак чим більш гучним ставав успіх книги в читачів, тим більше запеклими і нападки на неї. А харизматичне зневага Шпенглера авторитетами змушувало його критиків платити йому тією ж монетою. Робота над другим томом "Занепаду Європи", який Шпенглер хотів завершити до весни 1919 року, була перервана у зв'язку з бурхливими подіями в Німеччині, переключити його увагу на інші проблеми. До того ж запекла полеміка навколо книги змусила його ще раз продумати концепцію, і лише в квітні 1922 року рукопис було завершено. Друга половина 20-х років була часом затишшя у житті Шпенглера. Його цілком поглинула робота над великим суто філософсько- антропологічним твором, яке так і залишилося незавершеним і у вигляді декількох тисяч фрагментів було опубліковано тільки в 1965 році А. Коктанеком, дослідником архіву Шпенглера, під заголовком "Первовопроси. Фрагменти з архіву". Вибухнула в 1929 році світова економічна криза підтверджував тривожні передчуття Шпенглера. Період відносного політичного спокою в Німеччині підійшов до кінця. Шпенглер не був принциповим противником націонал-соціалізму, але і вважати його антифашистом було б явним перебільшенням. На виборах до рейхстагу 31 липня 1932 року та 5 березня 1933 він голосував за НСДАП. І на президентських виборах в березні 1932 року Шпенглер віддав свій голос за кандидатуру Гітлера, пояснивши, щоправда, це так своїй сестрі Шільдегард, опікала цього самотнього, відлюдькуватого і, по суті, глибоко нещасного людини: "Гітлер - бовдуре, але рух слід підтримати". В той час багатьох видних інтелектуалів охопила націонал-соціалістична ейфорія, і вони навперебій вітали відродження нової Німеччини. Шпенглер ж жодного разу не висловився публічно на підтримку нового режиму. 18 березня 1933 він отримав від міністра пропаганди Геббельса телеграму із запрошенням виступити по радіо з промовою про великого "Дні Потсдама ". Однак Шпенглер, незважаючи на поради рідних і знайомих прийняти пропозицію міністра, відповів ввічливою відмовою. Шпенглер працював над новим політичним твором, яке хотів озаглавити "Німеччина в небезпеці", але потім, щоб уникнути непорозумінь, змінив назву на "Роки рішення". Книга з'явилася на полицях магазинів у серпні 1933 року. З рідкісним для літа 1933 року мужністю висловив Шпенглер своє осуд новим правителям: "До влади прийшли люди, упивався владою і прагнучі увічнити то стан, яке годиться на мить. Правильні ідеї доводяться фанатиками до самознищення. Те, що спочатку обіцяло велич, закінчується трагедією чи фарсом ". Другою головною темою в книзі "Роки рішення" була проблема суспільства. Тут знову проявилася ворожість Шпенглера до демократії. З гіркотою і навіть ненавистю описував він сучасне суспільство з його корумпованими парламентами, брудними фінансовими махінаціями, прагнуче опалювати і принизити ідеали батьків в романах і спектаклях, з його розгнузданістю вдач і падінням моралі, які проникли навіть в аристократичні кола. Все це означало для шанувальника старої культури Шпенглера те, що відтепер тон у суспільстві задає плебс ". "Роки рішення" мали великий читацький успіх. Тираж книги розкупили миттєво, і до кінця жовтня він перевалив за 100 тисяч екземплярів. Націонал-соціалісти, спочатку було вирішили просто ігнорувати твір Шпенглера, влаштували справжнє цькування філософа. Його звинувачували в критиканстві, некомпетентності та безвідповідальності суджень. 5 грудня 1933 в пресі було дано офіційне вказівку: "Небажано вести подальшу дискусію про Шпенглере. Уряд просить більше не згадувати імені цієї людини у пресі ". На початку червня 1934 року він вперше за багато років не поїхав на улюблений вагнерівський фестиваль, не бажаючи сидіти в оточенні "коричневої натовпу ". Але остаточно відвернула Шпенглера від нацизму так звана" ніч довгих ножів "30 червня 1934 року, серія політичних вбивств, глибоко його потрясла. В ході кривавої чистки загинули не тільки керівники штурмовиків, голосно вимагали продовження "національної і соціальної революції ", але й консервативні противники режиму. Серед убитих виявився і близький знайомий Шпенглера, музичний критик Віллі Шмідт, якого есесівці переплутали з наміченої жертвою СА группенфюрером Вільгельмом Шмідтом. Дізнавшись про його загибель, Шпенглер істерично розридався, а в промові над могилою друга відкрито і мужньо засудив вбивства. Сестра Хільдегард і знайомі пропонували йому виїхати за кордон, але Шпенглер відмовився, заявивши, що "бігти тепер було б боягузтвом ". Тепер Шпенглер остаточно зрозумів кримінальну природу нової влади, яка виявилася не союзником, а найнебезпечнішим ворогом його світогляду. Деяку віддушину від безсилля і розчарування Шпенглер знайшов у роботі над другим томом книги "Роки рішення", написавши близько 300 фрагментів, майже цілком присвячених націонал-соціалізму. У них Шпенглер характеризував духовно-моральні якості нацизму як "Расовий ідіотизм", а методи нового режиму як "тортури, вбивства, грабежі, беззаконня". Шпенглер ніколи не поділяв расової теорії та антисемітизму, які становили серцевину націонал-соціалістичної ідеології. Несумісним був з месіанськими устремліннями Гітлера та песимістичний фаталізм Шпенглера. Важко припустити, як склалася б подальша доля Шпенглера і його відносини з націонал-соціалізмом. Але в ніч з 7 на 8 травня 1936 року в своїй мюнхенській квартирі Освальд Шпенглер помер. У труну поклали дві книги: "Так говорив Заратустра" і "Фауст". Деякий час ходили глухі чутки, що Шпенглер був убитий групою гестапівців, потім вони поступово вщухли.
